Наставниця

19.02.2024 «Картки! Усі розумні думки, цитати зі статей й монографій ретельно записуй на картках. Переглядай, перечитуй і аналізуй. А потім намагайся укласти їх так, щоб думки розумних людей підтверджували твою концепцію» - саме так майже тридцять років тому Вікторія Анатоліївна Зарва вчила мене опрацьовувати матеріали для написання дипломної роботи – порівняння особливостей літературного процесу в українському та польському модерністському середовищі багатонаціонального Львова. Тепер моя перша наставниця у Німеччині, я в Польщі, а ці картки й досі зберігаються десь у шухлядах в окупованому Бердянську, в охопленій війною Україні.

Постколоніальні деконструкції

19.02.2024 Постколоніалізм є ключовою методологією в гуманітарних дослідженнях, оскільки він має важливі когнітивні, естетичні та прагматичні наслідки. Постколоніальний підхід дозволяє глибше зрозуміти сучасний світ, розкриваючи механізми влади та пригнічення, що походять з епохи колоніалізму та імперіалізму / неоімперіалізму, ставить питання про справедливість і рівність у контексті історичного процесу та сучасної нерівності, а також надає засоби боротися з дискримінацією та виключенням, що сприяє формуванню більш справедливого суспільства.

Maurice Barrès: „naród tytułowy” – pojęcie nieznane w Polsce

28.11.2023 Maurice Barrès, francuski pisarz i polityk, był jednym z najwybitniejszych przedstawicieli francuskiego nacjonalizmu na przełomie XIX i XX wieku. W swoich pracach często odwoływał się do pojęcia narodu tytułowego.
Barrès uważał, że naród tytułowy to naród, który jest dominujący w państwie, w którym żyje. Naród ten ma swoją własną kulturę, tradycje i język, które są przekazywane z pokolenia na pokolenie. Naród tytułowy ma również prawo do samostanowienia i do obrony swojej tożsamości.

Від Майдану до перемоги над псевдоімперією рашистів

21.11.2023

Революція Гідності, яка відбулася в Україні в 2013-2014 роках, була поворотним моментом в історії країни. Вона стала символом боротьби українського народу за свободу, демократію та європейське майбутнє.

Rosyjska kultura: unieważnienie, unicestwienie czy rewizja?

12.11.2023

Wojna w Ukrainie to punkt zwrotny w historii rosyjskiej kultury. Zmusza nas do ponownego przemyślenia sposobu, w jaki postrzegamy tę kulturę. Nie możemy już ignorować jej imperialistycznego charakteru i związków z przemocą. Musimy zacząć postrzegać rosyjską kulturę jako złożoną i kontrowersyjną, która zawiera zarówno elementy piękne, jak i przerażające.

W rocznicę wybuchu wojny

03.03.2023 W dniu 27 lutego Zarząd Wydziału I Towarzystwa Naukowego Warszawskiego zorganizowało spotkanie naukowe, na którym prof. dr. hab. Lech Suchomłynow z Instytutu Slawistyki PAN przedstawił referat „Wojna rosyjsko-ukraińska: rozwód cywilizacji? (relacje Polaków z okupowanego miasta)”.
Істанбул: чужі цього не відчувають...
14.03.2018
Сумні та пригнічені стамбульці, наче тіні давно померлих пращурів, повільно шкандибають вуличками таємничого міста. Тягар призабутої славетної спадщини залишив свій відбиток у свідомості турків, позначився на їхніх рухах, мові й емоціях. Чорна безнадія та зневіра оволоділа душами колишніх османів. І лише Ґалатській міст залишається химерним символом можливого кращого майбутнього.
Сніг покривав брудні тротуари й дахи малолюдного міста, намагаючись приховати підступні справи та чорні гріхи його мешканців.
Ніч, місяць, Істанбул...
Коли сріблясті зорі вкривають темно-кобальтове небесне полотно й несміливо відбиваються у бурхливих водах Босфору - місто змінює європейські декорації та розкриває свою потаємну сутність. Влада східної ночі безмежна...
Тут легко розчинитися у натовпі, але неможливо загубитися. Усі дороги провадять до води: чи то до Галіча, чи до Босфору, чи до Мармурового моря, а головне - стамбульські лабіринти неодмінно приведуть до власного єства. Саме тут, у Стамбулі, пізнаєш себе, розкриваєш невідомі закамарки підсвідомості. На берегах протоки, на тлі іншості краєвидів, ти досвідчуєш самобутність часопростору і власну мізерність.
Брама Світу - Стамбул
Злидні та розкіш, туга й відрада ходять тут пліч-о-пліч, сусідують на узвозах і провулках, перетинаються на майданах і проспектах, котяться пінними хвилями сивого Босфору... Саме поєднання протилежностей і різноідностей створює парадоксальну цілісність, живить атмосферу стамбульської хаотичної гармонії. Стамбуле, зоре моїх очей, благословення Тобі!
Коли біле сонце стоїть у зеніті, а на розігрітій бруківці не видно тіней шістьох мінаретів не варто шукати порятунку на далеких берегах Босфору чи Мармурового моря. Просто зайдіть під склепіння мечеті Султанахмет (більш відома з туристичних путівників як Блактна). Тут панує приємна прохолода та вічний спокій. Міріади лампад, наче зорі на небосхилі, відбиваються у мереживних вітражах та поблискують на ізразцях блактного відтінку. Абстрагуйся й отримай насолоду, допоки не почуєш розлогий такбір: Allahu Akbar...
Терпкий післясмак турецького чаю супроводжує тебе усе життя. У Стамбулі чаюють всюди. Будь-яка забігайлівка радо почастує цим напоєм власного неповторного заварювання лише за 50 курушей. Обов'язково замовляй саме турецький чай, у турецьких традиційних скляночках, щоб не нарватися на пакетований, який подають "вибагливим" європейцям у звичайних філіжанках.
У Туреччині варто жити по-турецькі!
Думки - мої крила. А подумки я завжди в Істанбулі.
Невпинно насуваючись знад берегів Анатолії підступна імла зненацька заволоділа містом і його околицями… Туман повільно згущувався та непомітно проникав у безрадні душі заклопотаних перехожих, змішуючи їхні думки із брудною реальністю. Так у Стамбулі почався четвертий понеділок зимового місяця «оджак».
Прочитав цікаве антропологічне спостереження: "Ніколи не називай турка дурнем, доки не переконаєшся, що він мертвий". Влучно!
Стамбульський червоний захід сонця, наче безперестанне нагадування про криваве минуле цього міста. Багряна заграва, як кольоровий символізм страждань загублених душ: підступно вбитих правовірних городян і гяурів, зарізаних ятаганом яничар і бостанджи, задушених шовковим шнурком султанів і шехзаде.
Укрите млою минуле віддзеркалюється у водах навколо міста й відгукується у зранених історією душах стамбульців.
Чужі цього не відчувають...
Історіям про шалені оргії в турецькому гаремі ми зобов'язані не стільки уявній азійській розпусті, скільки сексуальному голоду європейців, утомлених пуританською показною мораллю.
Попри дощову завісу, аромат свіжозвареної кави відчувався в усіх провулках навколо Істікляль... Змочені чорноморською зливою стамбульці ховалися під парасольками й у затишних кав'ярнях головної вулиці Бейоглу. І тільки старий червоний напівпорожній трамвай - свідок епохи султанату - невпинно підіймався угору до майдану Таксім...
Зморшки накреслила доля... візерунок нанесло життя... Нічого не значуща воля... радість, печаль, небуття...
Млинки до кави, як люди: гарні, зужиті, функціональні, побиті життям, більш чи менш продуктивні, прикрашені або простоваті . А суть одна... Усі крутяться, щоб, зрештою, опинитися на смітнику.
У туманну погоду Стамбул стає по-домашньому затишним. Імла ретушує всі шрами цього міста, приховує недоліки застарілих османських будинків, прикриває тисячолітній вуличний бруд. Не втомлююся захоплюватися поетикою стамбульських руїн...
Непомітно, беззвучно, але безжалісно й невпинно насувається Майбутнє. Розмите, безформне і невизначеного кольору воно надходить зненацька щомиті, змішуючи вже колишнє із миттєвою реальністю.
Сьогодні з Заходу, завтра з Анатолії, проте, нас воно не омине...
Османські кольорові ліхтарики живлять уяву та розпалюють бажання.
Стамбульські світло й тінь, гамір і тиша, день і ніч - це не антиномії, а дихотомії, з яких складається єдність, які створюють цілісність образу цього міста, що єднає два світи - Схід і Захід.
Інкрустоване кольорове скло освітлює теперішнє "зараз", оживляє пам'ять і спонукає боротися за примарне майбутнє...
Ніч, місяць, Стамбул... По вулицях блукають забуті таємниці... А коти полюють на перефарбовані людські гріхи, приховані у закамарках старого міста... Начувайтеся!
До мечеті провадила покручена та вибоїста доріжка, наче людська доля, складна, нецікава... Непримітні жердини-деревця скинули останнє листя та несміливо, майже непомітно, хиталися. Чи то від босфорського вітру, чи від сорому за власну наготу, чи від безвихіддя. За фасадами придорожніх будинків готувалася пообідня кава або традиційно міцний чай. Пристрасті тут давно не гостювали...
Час від часу поодинокі тутешні перехожі спиналися догори, не звертаючи уваги на повсякденну красу стамбульських краєвидів периферії.
Тут панувала буденність.
Посірілі, постарілі й одряхлілі стамбульські особняки-яли колись були прикрасами столиці. Босфорські вілли ставали місцем і декораціями неабияких пристрасних сцен життя давніх османів. Кохання, ревнощі, заздрощі, підступність, народження та смерть були тут звичайною повсякденністю.
Поступ безпощадно знищує та затирає минуле.
Байдужі й зневірені свідки минувшини... Рештки колишньої імперії, занедбаної культури та зниклої цивілізації.
Стамбульський Істікляль - це не вулиця, а символічний перехід від все ще османського Тунеля до європеїзованого Таксіма. Гамірний Бейоглу спантеличує своїм різнобарв'ям і пригнічує інтенсивністю людського руху. Проте, Істікляль завжди притягуватиме до себе незліченну юрбу турків і туристів.
Годинник відміряв восьму.
Сонце вже зазирало крізь фіранки фіолетового відтінку, що створювало ефект легких вечірніх сутінок.
За вікном щосили цвірінькали птахи, вітаючи наступний день.
На мереживній скатертині, яка нагадувала візерунки мечеті Ортакьой, у картонній фабричній коробці, у ранішніх променях красувався гранатовий лукум. Поряд стояла свіжозварена кава. Зима повільно відступала, а Стамбул готував нову порцію вражень.
Відполірована мільйонами людських ніг бруківка злегка поблискувала та спускалася додолу, аж до протоки. Усі тільки поверталися з роботи додому, тому вулички Ортакьоя ще були майже порожніми. Лише поодинокі продавці сувенірів і біжутерії попивали з армудів чай, не реагуючи ані на навколишню красу колись грецького поселення, ані на перехожих. На майданчику поблизу мечеті турки й туркені методично нарізали кубиками солені огірки, суджук, натирали моркву й буряк, мили величезну картоплю для кумпірів - готувалися до вечірньої навали змучених монотонією життя стамбульців.
Вітру майже не було. Насуплений Босфор поблискував у світлі тисяч ламп на мосту й у тих рідких променях, що продиралися крізь хмари, а білий кіт стурбовано намагався розгледіти туманне майбутнє.
Стамбульський ранок має запах кави, а ранкова кава - аромат Істанбула.
Горнятко кави по-турецьки - це уявне повернення на береги Босфору, на петлясті вулички Джіхангіра та Фатіха, на пригори Ускюдара й Істіньє.
Отже, уперед!
Стамбульські повернення мають присмак пахлави, запах підсмажених каштанів і колір помаранчевої заграви над Галічем.
Істанбул. Півострів Сарайбурну - вогнище візантійських інтриг, притулок зради, домівка підступу. Цікаво, що навіть османське панування не змінило сутності шматка цієї окраїни європейської землі, з трьох боків оточеної водою. Здається, що, якби не проточна очищувальна вода Босфору, колишній Константинополь луснув би від пихи і гріхів.