Наставниця

19.02.2024 «Картки! Усі розумні думки, цитати зі статей й монографій ретельно записуй на картках. Переглядай, перечитуй і аналізуй. А потім намагайся укласти їх так, щоб думки розумних людей підтверджували твою концепцію» - саме так майже тридцять років тому Вікторія Анатоліївна Зарва вчила мене опрацьовувати матеріали для написання дипломної роботи – порівняння особливостей літературного процесу в українському та польському модерністському середовищі багатонаціонального Львова. Тепер моя перша наставниця у Німеччині, я в Польщі, а ці картки й досі зберігаються десь у шухлядах в окупованому Бердянську, в охопленій війною Україні.

Постколоніальні деконструкції

19.02.2024 Постколоніалізм є ключовою методологією в гуманітарних дослідженнях, оскільки він має важливі когнітивні, естетичні та прагматичні наслідки. Постколоніальний підхід дозволяє глибше зрозуміти сучасний світ, розкриваючи механізми влади та пригнічення, що походять з епохи колоніалізму та імперіалізму / неоімперіалізму, ставить питання про справедливість і рівність у контексті історичного процесу та сучасної нерівності, а також надає засоби боротися з дискримінацією та виключенням, що сприяє формуванню більш справедливого суспільства.

Maurice Barrès: „naród tytułowy” – pojęcie nieznane w Polsce

28.11.2023 Maurice Barrès, francuski pisarz i polityk, był jednym z najwybitniejszych przedstawicieli francuskiego nacjonalizmu na przełomie XIX i XX wieku. W swoich pracach często odwoływał się do pojęcia narodu tytułowego.
Barrès uważał, że naród tytułowy to naród, który jest dominujący w państwie, w którym żyje. Naród ten ma swoją własną kulturę, tradycje i język, które są przekazywane z pokolenia na pokolenie. Naród tytułowy ma również prawo do samostanowienia i do obrony swojej tożsamości.

Від Майдану до перемоги над псевдоімперією рашистів

21.11.2023

Революція Гідності, яка відбулася в Україні в 2013-2014 роках, була поворотним моментом в історії країни. Вона стала символом боротьби українського народу за свободу, демократію та європейське майбутнє.

Rosyjska kultura: unieważnienie, unicestwienie czy rewizja?

12.11.2023

Wojna w Ukrainie to punkt zwrotny w historii rosyjskiej kultury. Zmusza nas do ponownego przemyślenia sposobu, w jaki postrzegamy tę kulturę. Nie możemy już ignorować jej imperialistycznego charakteru i związków z przemocą. Musimy zacząć postrzegać rosyjską kulturę jako złożoną i kontrowersyjną, która zawiera zarówno elementy piękne, jak i przerażające.

W rocznicę wybuchu wojny

03.03.2023 W dniu 27 lutego Zarząd Wydziału I Towarzystwa Naukowego Warszawskiego zorganizowało spotkanie naukowe, na którym prof. dr. hab. Lech Suchomłynow z Instytutu Slawistyki PAN przedstawił referat „Wojna rosyjsko-ukraińska: rozwód cywilizacji? (relacje Polaków z okupowanego miasta)”.
Солодкий кавовий смак і солоний вітер Босфору
22.05.2016

Протягом останніх років періодично публікував у Фейсбуку пости-роздуми, емоційні флеші та просто інформаційні нотатки про Стамбул, Туреччину, традиції та звичаї імперії Османів. Сподіваюся, що мені вдалося передати неповторний колорит країни на двох континентах.

Істанбул! Тут промовляє істина. Це місто не можна обманути. Стамбул... Просто блукати павутинням вуличок і вдихати повітря Босфору, двох морів і старовини. Опинитися на занедбаній золоторозькій пристані й відправитись на уявному човні в далеку подорож по закутках минувшини у пошуках суті світу та правди життя. У марних пошуках Нічого. Намагатися пізнати гармонію, але загубити себе, заблукавши десь поміж цивілізаціями, минулим і сьогоденням, світом власної уяви і реальністю. Розчинитися у тисячолітніх нетрях, стати часткою величного, таємничого, вічного... Османський Стамбул, Благословенне Місто, Столиця Халіфа, Палац Щасливості, Око Світу, Брама Щастя, Притулок Всесвіту!
Насичений і гарячий запах кави різко, але приємно ударив у ніс і несподівано переніс утомлену вівторковою метушнею свідомість на покручені й галасливі вулички Джігаґіра. Дивлячись із міського пагорбу у далечінь і безмежжя, інфантильний погляд зачепився за недбалий краєвид мурашника-Ускюдара, а потім поволі сповз на самотню Киз Кулесі й занурився у бурхливу блакить Босфору... Оминаючи мінарети Султанагмета і портові крани Кадикьоя, я уже насолоджувався спокоєм осінньої Бююкади. Стамбуле, ти вічне джерело емоцій і спогадів...
У Туреччині ворожінням на кавовій гущі грішать усі. Цей ритуал стає завуальованим приводом сказати своїм знайомим те, що не наважуються висловити безпосередньо. А от професійно передрікати майбутнє можуть тільки спеціально навчені кавові ворожки КАХВЕ ФАЛДЖИ (kahve falcı).  Ціна кави у товаристві з кахве фалджи коштує у рази дорожче. Османи вважали, що справжня кава повинна бути чорною, як пекло, міцною, як смерть і солодкою, як кохання.  Смачної пообідньої кави нам. 
Пішла друга ранкова кава :-) Відомо, що османський султан Мурад IV - син Кьосем-султани і завойовник Багдада - заборонив у своїх неосяжних володіннях на трьох континентах уживання тютюну, алкоголю та... кави! Хоча сам насолоджувався усіма трьома нараз, від чого й помер. Народ не брехатиме :-) Життя брутальне. 
Може здатися дивним, але в Туреччині каву запивають м'ятним лікером, жодного "Amaretto". Без алюзій... суха констатація фактів.
Кизляр-ага (тур. Kızlar Ağası - «пан (господар) дівчат») - господар “будинку щастя” - глава євнухів, які охороняли та керували гаремом султанів Османської імперії. Зважаючи на близькість до султана та зважаючи на роль, яку жінки відігравали в палацових інтригах, пост кизляр-аги до початку XIX століття був одним із найбільш важливих у Стамбулі. Цей пост традиційно посідали темношкірі євнух і тому кизляр-агу також називався головним чорним євнухом. Павло Загребельний так описує кизляр-агу: "Звіряча зграбність і вкрадливість були в його потужному тілі, а в обличчі під білими сувоями тюрбана - щось благальне, ніби аж собаче".
Розрив шаблонів. Шербе́т (тур. Şerbet) - традиційний на Близькому Сході й у Південній Азії солодкий прохолодний напій, який готують із фруктів або квіткових пелюсток, спецій.  Від мусульман іслам вимагає чіткого дотримання такого правила, як відмова від алкоголю. Може бути, що саме тому солодощі мають неабияке значення на Сході. Вони надзвичайно різноманітні, вживаються повсюдно й у необмежених кількостях, уважаються не просто десертом, а повноцінною стравою. Це стосується й шербету. Його п'ють протягом усього дня, примітно, що навіть під час військових конфліктів визначається відтинок часу, коли ворогуючі сторони мають змогу спокійно випити склянку прохолодного й поживного шербету. Цей напій згадується у фольклорі (в усім відомій «Тисячі й одній ночі» є оповіді, де фігурує шербет). Його полюбляють і смакують як найвпливовішими, так пересічні мешканці Близького Сходу. Шербет можна придбати на базарі й у крутіших ресторанах.  Рожевий шербет, за традицією, п'є наречена на заручини, погоджуючись на пропозицію нареченого. Готують його з різноманітних фруктів, в Туреччині дуже люблять спеції і використовують їх у всіх стравах, шербет не виняток.
Босфор - це не протока. Це водний шлях з однієї цивілізації до іншої, з сьогодення до яскравого, але трагічного минулого, з зовнішнього світу до закутків власного Ego. Саме тут ти стаєш собою та розумієш марність людських зусиль.
Турецький Hüzün... Загальнолюдська меланхолія... У багатьох народів світу є свій, суто національній різновид Hüzün... У англійців - це сплін, а у москалів - хандра, у тропічних країнах - tristesse.  Дієвим засобом від Hüzün може бути запашна кава по-турецьки! Смачної кави, гарного настрою й кольорового дня!
Хвороба Істанбул невиліковна.  Вона поволі прогресує, викликаючи маячний розлад. Психічне захворювання Істанбул характеризується наявністю нав'язливих ідей і розладом мислення. Захворювання Стамбул є хронічним і довічним розладом, яке має періоди слабшання та загострення симптомів. Симптоми цього захворювання можуть бути різними. Ознаки хвороби Істанбул: - надзвичайна, майже маніакальна, зацікавленість містом Стамбул і різними формами прояву босфорської культури;  - нав'язливі ідеї повернення до Стамбула, які міцно утримуються; - постійна логічна розробка цих ідей; - стамбульські ідеї виникають унаслідок читання турецької літератури, прослуховування відповідної музики та перегляду фільмів, що регулярно постачає інформацію для марення. Послаблення синдромів хвороби Істанбул здійснюється завдяки систематичним подорожам до однойменного міста. 
Османський cоffeе-boy - турецьке суспільно-культурне явище, не менш екзотичне, ніж, скажімо, гареми, формування яничар чи суфійські монастирі. На берегах Босфору кавування було способом отримання рафінованого задоволення, а також певною формою соціалізації. Кава і шиша ставали філософією життя та способом перцепції навколишнього світу, а османські мейхане - місцем накопичення й розповсюдження інформації (тогочасний Google).  Жодна султанська заборона не змогла витиснути шайтанський напій з турецької культури. 
Імперія османів - "Такую страну потеряли" Смак турецької кави навіяв певні думки й занурив мене у глибокий смуток, який анатолійці й румеї називають багатозначним словом "hüzun".  Велика імперія - "хвора людина на Босфорі" - впала через власний патріархальний традиціоналізм і нездатність встигати модернізуватися, щоб відповідати вимогам швидко змінного часу. Невільно згадався Ататюрк, який, у пику європейським загарбникам, на руїнах колись могутньої османської держави, побудував сучасну Туреччину. Усіх громадян нової республіки на конституційному рівні оголосив турками, заборонив фески і чаршафи, змінив алфавіт на латиницю, вигадав турецькопідданим прізвища і безжалісно викоренив майже усі рудименті, символи минулої епохи.  Скажете - авторитаризм? Відповім - з байдужою ватною масою інакше ніяк! Через коліно ламати, бо замість почати мислити і працювати буде нарікати: "Такую страну потеряли".  Усім патерналістам мої революційні вітаннячка, а побратимам - смачної кави! 
Ностальгія - це коли подумки потайки повертаєшся в.... Istanbul, Turkey  Це Альфа і Омега... Минуле й майбутнє... зрештою, Схід і Захід... Стамбульський часопростір - це момент істини! Смачної кави, бандерівці!
Заварена у старій печі, на вугіллі, кава з додатком цинамону повертала мене до притомності. Цього разу жага нових вражень закинула мене у забуту Аллахом центральну Анатолію. Маленька містина утопала квітучих вишнях і персиках. Біло-рожева димка квітневого ранку приємно пестила питливий погляд, що шукав ціль подорожі. І ось воно. Серед лазурового безмежжя височіє глиба цукру – Памуккале.
Стамбул - це казка, що ніколи не закінчується!
19 травня - День Ататюрка, молоді та спорту (Atatürk'ü Anma, Gençlik ve Spor Bayramı). У Туреччині це національне свято. На відміну від деяких інших світських патріотичних заходів, це всенародне свято відзначається з великим розмахом.  19 травня - вихідний день, а отже, чудова нагода відвідати своїх рідних. Так публічно-офіційні урочистості стають святом родини і друзів.  Цікаво, що знаменна дата спочатку ніяк не була пов'язана ні з молоддю, ані зі спортом. 19 травня 1919 року перший президент Турецької Республіки Мустафа Кемаль Ататюрк в чорноморському порту Самсуні оголосив мобілізацію проти іноземної інтервенції. У той час Туреччина вела війну з Грецією. Основу національного руху за незалежність складали молоді люди. Таким чином, майбутнє республіки, що тільки-но народжувалася, віддавалося в руки молоді, яка, згідно з державницькими задумами Ататюрка, ставала основою нової Турецької Держави. 
Cалеп (тур. Sahlep) - найзагадковіший турецький напій на основі крохмалю. Це найбільш популярне гаряче пиття, данина сивим традиціям османів, своєрідний fast drink, бо його продають чи не на кожній вулиці. Салеп люблять за його чудовий вишуканий смак. Він на стільки популярний у Туреччині, що його продають на базарах, людних вулицях і в кожної поважаючої свої традиції кондитерської. Вуличні торговці салепа возять його у османських самоварах, носять у великих термосах на спині і через спеціальну трубочку спритним рухом рук переливають в стаканчик, обов'язково посипавши дрібкою кориці. 
Тюльпан – прекрасний символ Османської імперії та сучасної Туреччини. Ця квітка символізує гармонію та добробут. Османські воїни зображували на своїх щитах квітку тюльпану , як своєрідний оберіг, символ перемоги та добра. Цікавий факт: саме Османи подарували світові цю прекрасну квітку у XVI столітті. Султан Сулейман-Кануні (Законодавець, а у європейській традиції Пишний) зняв заборону на вивезення прекрасного символу та гордості турків за межі Османської імперії. Він власноруч подарував 2 цибулини червоних тюльпанів венеціанським послам і сказав: «Краса не може належати нікому, бо нею володіє світ».
Кумпір - страва турецької кухні, запечена картопля з додатками.Величезну картоплю розрізають навпіл, але не до кінця, всередину кладуть трохи вершкового масла та сиру, які змішують з картоплею, а потім додають все, чого душа прагне.