Parę słów o Malcie i kagańcach

22.01.2011 Barcelona, Paryż, Ateny, Ryga, Sztokholm, Mediolan i Wenecja, Bruksela i Amsterdam, Wiedeń, Praga, Budapeszt, Madryt i Sewilla, Palermo, Karlowe Wary, Dubrownik i Budwa, Ostende, Harlem, Kolonia....

Ex Orient Lux: On, ona, Istanbuł i reklama Chanel № 5

22.12.2010 Akcja rozpoczyna się w stolicy świata – Paryżu, na dworcu Gare du Lyon. Noc, granica, widoki o wyraźnym wschodnim kolorycie. On, ona i Stambuł.

Kawa, Tarkan, integracja: Voice of Turkey łączy ludzi

22.12.2010 Mentalność! Mentalność o rodowodzie bizantyjskim łączy ludzi na tych terenach. Jesteśmy rozdarci pomiędzy Wschodem a Zachodem. I jest nam ...

Leonid Parfionow: "Trzeba chociaż nazwać rzeczy po imieniu"

02.12.2010 Najlepszemu rosyjskiemu dziennikarzowi telewizyjnemu nie pozwalają na prowadzenie programów informacyjnych, i wtedy on mówi wszystko wprost.

Obraz Polski i Polaków w świadomości Rosjan: rozważnia z przed lat (2005 rok)

24.11.2010 Niestety stereotypy ukształtowane przez wieki tkwią w świadomości całych społeczeństw i państw. Na szczególną uwagę zasługuje rosyjski stereotyp Polaka i Polski. Wydawałby się, że przemiany w postsowieckich ...

Flesh-wrażenia czyli pobyt w Polsce: kawa, Gruzja i zakaz palenia.

21.11.2010 Decyzja wyjazdu do mojej polski zapadła jakąś spontanicznie. Już ponad miesiąc siedziałem w domu po powrocie z Paryża i całkowita frustracja ogarnęła mnie. Dawno marzyłem ...
Стамбульська літературна мозаїка
09.07.2016

Сьогодні, пишучи про Стамбул, не можливо не посилатися на твори Орхана Памука. Літературний образ міста, створений письменником, упливає на сприйняття Стамбула. Не тільки на мою рецепцію, а й усіх сучасників, які читали прозу Памука.

Hüzün... колективний стан, відчуття, це - жити на межі Заходу і Сходу. По один бік цієї межі – багаті країни, а з іншого боку – лише бідні ми. (Орхан Памук)
... Махмуд Другий звернув свою увагу на вуличних собак, котрі вешталися містом. Однак у цьому пориванні він зазнав невдачі. Наприкінці 70-х років ХІХ сторіччя, після короткого періоду конституційної монархії, було ще одне "реформаторське" поривання, цього разу не без допомоги циган. Проте собачі зграї, котрі вони так завзято перевозили на острів Сівріада, знайшли спосіб з тріумфом повернутися додому. От для французів, які вважали зграї собак неабиякою екзотикою, переселення тварин на острів стало ще більшою чудасією. Сартр якось навіть пожартував про цей період у своєму творі "Розсудливий вік". (Орхан Памук)
Якщо якась занурена у сумні думки людина вийде прогулятися по берегу Босфора ближче до кінця тихої безвітряної літньої ночі або в туманну весняну ніч, коли на деревах не ворухнеться жоден листок, і буде довго-довго йти на самоті, не чуючи нічого, крім звуку своїх кроків, то, коли він дійде до якогось мису (наприклад, до Акинтибурну) або до маяка, що стоїть поруч із цвинтарем Ашіян, і раптово почує в нічному мовчанні грізний шум бурхливої течії і з острахом помітить загадкове світло, яким мерехтить сяюча біла піна, він з подивом зрозуміє, що у Босфора є душа. (Орхан Памук)
Трамваї їздили нашою вулицею з 1914-го, поєднуючи район Мачка і Нішанташи з майданом Таксім, Тюнелем, Ґалатським мостом та іншими старими, убогими історичними околицями, котрі тоді здавалися геть іншою країною. Коли я лягав спати рано, мене заколисувало меланхолійне торохкотіння трамвая, що проходив десь поруч. (Орхан Памук)
Прийшов сезон дощів, тож городяни взяли в руки парасольки (благослови їх, Боже), але скажіть-но мені, чи часто ви можете пройти вулицею під парасолькою й не штрикнути нею іншого перехожого, чи не наштовхнутися на когось іншого, як електромобіль у парку розваг, тиняючись тротуаром з боку в бік, як безпорадний волоцюга, лише тому, що через ті парасольки вам зовсім нічого не видно. (Орхан Памук, цитати турецької преси - 1953 рік)
У нас велася кампанія, спрямована на те, щоб позбавити вулиці міста бездомних псів. І якби вона велася неспішно, а не у вигляді кількаденних чисток, якби зграї збирали в одному місці й перевозили на той жахливий острів Хаїрсизада, зграї бездомних міських собак не розігнали б, вони зникли б з міста назавжди. А наразі неможливо пройти вулицею, щоб не почути "р-р-р!" (Орхан Памук, цитати османської преси - 1911 рік)
Про художника Антуана Іґнаса Меллінґа й цю картину Орхан Памук писав: "Навіть яскраві сцени із султанського гарему надзвичайно правдоподібні (...) автор з властивою кресляреві ретельністю випробовує можливості "готичної" перспективи, змальовуючи сцени з гарему з гідністю й вишуканістю, що мало нагадує збочені сексуальні фантазії про султанські гареми західних людей. Меллінґ урівноважує майже академічний стиль своїх робіт деталями, які виписує з боків полотен. На першому поверсі гарему, біля дальньої стіни, ми бачимо двійко жінок. Вони приязно обіймаються, припавши одна до одної у поцілунку. Та, на відміну від інших західних художників, Меллінґ не перебільшує ролі цих жінок на картині й не наділяє їхню близькість чуттєвістю, не відводячи їм на малюнку центрального місця"
У різних районах, як-от: Тепебаші, Галаті, Фатіху, Зейреку, чи колишніх селищах уздовж Босфору, чи в закутках Ускюдару, ще трапляється чорно-біла поволока, яку я намагаюся описати. (...) Це і є сумні радощі чорно-білого Стамбула. (Орхан Памук)
Москалі усім насолили. Орхан Памук: "Босфор є ключем, серцем світової географі, а всі народи з усіма своїми військами, а надто росіяни, хотіли володарювати над нашим прекрасним Босфором". Наша жага першими вискочити з човна чи взагалі зіскочити з будь-якого транспортного засобу настільки непереборна, що ми безсилі втримати тих, хто силкується першим зіскочити з порома на пристані Гайдарпаша ще до того, як він причалить, скільки б ми не кричали: "Першими з порома сходять віслюки". (Орхан Памук, цитати османської преси - 1910 рік)
Я люблю стамбульське надвечір'я, коли в осінній день непомітно прокрадається зима, люблю дивитися, як голі, без жодного листочка дерева тремтять на північному вітрі, й люди, одягнені у чорні пальта й куртки, поспіхом чимчикують додому по вулицях, на які вже спускається темрява. (Орхан Памук - "Стамбул: місто та спогади")
Коли ви подорожуєте центром такого великого, древнього й водночас нещасного міста, як Стамбул, попри все відчуваєте свободу, яку дарують відкриті морські простори, ви відчуваєте саме те, чим захоплюють прогулянки Босфором. (...) Босфор досі лишається місцем, де можна насолодитися самотністю, почуватись вільно. (Орхан Памук)
Турецький чолов'яга приборкує російського ведмедя Смайлик «smile» "Саме тут, у місці, де смуток зливається з радістю, я бачу незначні дрібнички, які поєднують тодішнє і теперішнє й які спроможна помітити лише людина, що дуже добре знає Босфор". (Орхан Памук)
Навіть найжахливіші картини турецьких імпресіоністів, на яких ті писали краєвиди з мечетями, Босфор, дерев'яні будиночки та засніжені вулички, тішили мені око не як вартісні картини, а як Orhan Pamuk
Інколи рідне місто може бути зовсім чужим. Вулиці, які раніше здавалися рідними, несподівано змінюють барви. Я дивлюся у незмінно загадкові юрби людей, що тиснуть мені в потилицю, й раптом ловлю себе на думці, що ці люди були тут сотні років. (Орхан Памук)
У середині дев'яностого століття французькі та англійські літератори створили дивовижно пишний образ Стамбула. Обителі дервішів, відомі пожежі, краса цвинтарів, палаців з гаремами, жебраки, зграї собак, що гарчать, заборона алкоголю та усамітненість жінок, загадковість міста, подорожі Босфором і неповторність небосхилу - саме це створювало екзотичні чари міста, адже іноземні письменники часто спинялися у тих самих місцях і ходили однаковими маршрутами, тож мало що могло зруйнувати їхні ілюзії. (Орхан Памук)
Якщо Стамбул шепоче про відступ, руїни, занепад, меланхолію та злидні, то Босфор оспівує життя, насолоду й щастя. Стамбул набирається від Босфору сил. (...) Цей водний шлях не сплутаєш з каналами у Венеції чи Амстердамі, з річками Рима та Парижа, що розділяють ці міста навпіл: у Протоці сильні течії, водна поверхня завжди збрижена хвилями й вітром, а води глибокі й темні. (Орхан Памук)
Сніг завжди пробуджував у ньому відчуття чистоти, де не було місця міським бруду, багнюці й темряві - заметені, вони забувалися. (Орхан Памук)
Хамал (тур. hamal) - чорнороб, що переносить вантажі. Дитиною я ніяковів, спостерігаючи за тим, як туристи фотографують цих жаских носильників, яких я зазвичай бачив, коли ті, переходячи через міст Ґалата, тягнули на своєму горбу величезні лотки, заввишки багато метрів. (Орхан Памук)
Турецькі мініатюри: "Обриси кипарисів, що яскраво проступають у традиційних садках мусульман і у традиційному ісламському живописі виконують ту ж саму функцію, що й на перських мініатюрах: вони безсловесно стоять подібно до інших темних плям, наділяючи картину поетичною гармонією". Орхан Пмук
...милуючись містом, чужинці відчувають захоплення головно через його екзотичність та мальовничість. А от городяни у цих містах завжди пов'язані з ними своїми спогадами. (Орхан Памук цитує Вальтера Беньяміна)
Тож, позаяк мене так вабив потьмарений світ, я завжди більше любив стамбульську зиму... Орхан Памук
Перші у Туреччині "гамбургери", як і багато чого у Стамбулі, були продуктом синтезу Сходу й Заходу. Усередину гамбургера, що залучав молодь до стилю життя в Європі й Америці, укладали котлетки (köfte), з любов'ю приготовлені за власними приписами тітоньками у хустинках, які пишалися тим, що годують молодь. (Орхан Памук "Нові кольори")
Стамбульська їжа на вулиці приваблює не різноманіттям асортименту, вона відрізняється тим, що вам пропонують те, що люблять самі продавці. (Орхан Памук "Нові кольори")
Очі Стамбула, насторожені, недовірливі, підозріливі, гострі. Очі стеження, пильнування, переслідування, очі неволі. Від них не сховаєшся, не визволишся, не втечеш, не порятуєшся, мабуть, і в смерті. (Павло Загребельний)
Цікаве спостереження: "Сюннет - обрізання для малих турків - це щось таке, як для поляків перша комунія - причастя. Ініціаційний ритуал". (Вітольд Шабловський "Убивця з міста абрикосів")
Мусульманин, якщо у нього є де жити і що їсти - дякує Аллахові та вважає, що це велике щастя. Турецька молодь уже зовсім інша. Моєму синові тридцять років і він носить сережку в бороді. Слухає дику музику і думає, бовдур, що він європеєць. (В. Шабловський)
Турок - це дивовижна суміш гордості за минуле і сучасних комплексів. - Ми пишаємося тим, якою ми могутньою країною були колись. Сьогодні підстав для гордості набагато менше. (...) Але часів, коли султанська армія доходила аж до Відня, уже не вернути. (Вітольд Шабловський "Убивця з міста абрикосів")
На консервативному Сході я бачив імамів, що чіпляють біля мечетей прапори Євросоюзу та магазини із убранням для релігійних турчанок, що пропонують сексуальну білизну. - Коли жінка цілий день ходить із закритим обличчям, - пояснюють продавці, - то тим більше ввечері хоче подобатися чоловікові. Вітольд Шаболовський
Yeni Cami Meydan Злодії з цієї площі спеціалізуються на паспортах. (...) паспортний ринок вередливий, як турецька біржа. Колись польський паспорт паспорт коштував так само, як таджицький, тобто нічого. Але Польща ввійшла до Євросоюзу, потім до Шенгену. І сьогодні за книжечку з орлом іммігранти мусять заплатити тисячу чи навіть півтори тисячі доларів. (Вітольд Шабловський "Убивця з міста абрикосів")
У Туреччині політиків пізнають по вусах. Найдовші у націоналістів. Трошки коротші - у соціалістів. Найкоротші - в ісламістів. Вусища націоналістів підрізані над губами, випещені. Ці вуса мають форму підкови, що тягнеться туди, де закінчується обличчя й починається шия. (...) У соціалістів під носом пір'їнка, що заходить на зуби. Якщо її не доглядати, вона залазить до рота. (...) Найбільше, однак, про свої вуса дбають ісламісти. У них їх рівно стільки, скільки місця на вуса відвела природа. Обрізають їх так, щоб вони не були більші, ніж п'ять міліметрів завдовжки. (Вітольд Шабловський "Убивця з міста абрикосів")
Церква Премудрості Божої майже тисячу років була найвищою святинею на світі. Перевершив її лише кафедральний собор у Севільї початку XVI століття, нотабене, збудований на місці колишньої мечеті. Магомет Завойовник, який у 1453 році завоював Константинополь і тріумфально в'їхав у місто, не наважився зруйнувати Софію. Наказав тільки добудувати чотири мінарети, мозаїки заштукатурити і перетворити святиню на мечеть. Так, отже, він залишив у самому центрі своєї нової столиці нагноєний чиряк. Вітольд Шабловський ("Убивця з міста абрикосів")
Ми пливемо з Європи до Азії. Подорож триває щось із чверть години. Бізнесмени разом із жебраками, жінки в чадрах разом із жінками в міні, невіруючі з імамами, повії з дервішами, святі з несвятими. Уся Туреччина на одному поромі. (Вітольд Шабловський - "Убивця з міста абрикосів".