Із пушкіним на щити голота просуває ‘русскій мір’

07.06.2024

Козацький гетьман Іван Мазепа був історичною постаттю, яка викликала багато емоцій і сеперечностей. Його бачили як романтичного героя, але зображували його також як зрадника… Московського царства.

Державний діяч європейського масштабу, талановитий політик, меценат, освічена людина, людина з трагічною долею і складним характером – таким він увійшов до культурно-естетичного канону.

Czytaj dalej →

Наставниця

19.02.2024 «Картки! Усі розумні думки, цитати зі статей й монографій ретельно записуй на картках. Переглядай, перечитуй і аналізуй. А потім намагайся укласти їх так, щоб думки розумних людей підтверджували твою концепцію» - саме так майже тридцять років тому Вікторія Анатоліївна Зарва вчила мене опрацьовувати матеріали для написання дипломної роботи – порівняння особливостей літературного процесу в українському та польському модерністському середовищі багатонаціонального Львова. Тепер моя перша наставниця у Німеччині, я в Польщі, а ці картки й досі зберігаються десь у шухлядах в окупованому Бердянську, в охопленій війною Україні.
Czytaj dalej →

Постколоніальні деконструкції

19.02.2024 Постколоніалізм є ключовою методологією в гуманітарних дослідженнях, оскільки він має важливі когнітивні, естетичні та прагматичні наслідки. Постколоніальний підхід дозволяє глибше зрозуміти сучасний світ, розкриваючи механізми влади та пригнічення, що походять з епохи колоніалізму та імперіалізму / неоімперіалізму, ставить питання про справедливість і рівність у контексті історичного процесу та сучасної нерівності, а також надає засоби боротися з дискримінацією та виключенням, що сприяє формуванню більш справедливого суспільства.
Czytaj dalej →

Maurice Barrès: „naród tytułowy” – pojęcie nieznane w Polsce

28.11.2023 Maurice Barrès, francuski pisarz i polityk, był jednym z najwybitniejszych przedstawicieli francuskiego nacjonalizmu na przełomie XIX i XX wieku. W swoich pracach często odwoływał się do pojęcia narodu tytułowego.
Barrès uważał, że naród tytułowy to naród, który jest dominujący w państwie, w którym żyje. Naród ten ma swoją własną kulturę, tradycje i język, które są przekazywane z pokolenia na pokolenie. Naród tytułowy ma również prawo do samostanowienia i do obrony swojej tożsamości.
Czytaj dalej →

Від Майдану до перемоги над псевдоімперією рашистів

21.11.2023

Революція Гідності, яка відбулася в Україні в 2013-2014 роках, була поворотним моментом в історії країни. Вона стала символом боротьби українського народу за свободу, демократію та європейське майбутнє.

Czytaj dalej →

Rosyjska kultura: unieważnienie, unicestwienie czy rewizja?

12.11.2023

Wojna w Ukrainie to punkt zwrotny w historii rosyjskiej kultury. Zmusza nas do ponownego przemyślenia sposobu, w jaki postrzegamy tę kulturę. Nie możemy już ignorować jej imperialistycznego charakteru i związków z przemocą. Musimy zacząć postrzegać rosyjską kulturę jako złożoną i kontrowersyjną, która zawiera zarówno elementy piękne, jak i przerażające.

Czytaj dalej →
Історії моїх котів
12.03.2017
У центрі Кастилії, на берегах річки Тахо розкинулося славетне місто Толедо. Натовпи туристів із захопленням розглядають історичні пам'ятки, що увібрали в себе найкраще з багатьох культур і двох цивілізацій. Тут, як і в багатьох містах Іберійського півострова, берберсько-ісламська культура накладається на європейсько-християнську, що власне і створює неповторну єдність різнорідностей і колорит сучасної Іспанії.
Дивним сплетінням толедських провулків і лабіринтами вуличок блукав і я... Славетну Дульсінею не зустрів, а от гарну кицю придбав. На згадку... а щоб було...
Ця котяча краса сьогодні прибула з Великої Польщі, зі славетного міста Познань. Подарунок від сестри.
Чи бували ви колись у казці? Одного разу мені пощастило насолоджуватися середньовічною красою Чеського Крумлова (Český Krumlov). Серед оксамитових пагорбів і смарагдових лісів-пущ, наче сапфіровий вужик, ріка Влтава з трьох сторін обвиває несамовиту рукотворну красу.. Півострівне малесеньке місто-музей старовинними мостами поєднане з рештою світу - з замком, який, напевно, знає, але приховує безліч таємниць.
Крумлов можна обійти за годину, але невислу зупинитися. Здається, що саме тут загубився час, а простір не виходить поза межі міста й твоєї уяви.
Середньовічний містицизм сповнює кожну вулочку, усі будиночки і зачіпає твою душу. Такої апокаліптичної зливи, як у літньому Крумлові, я ще не бачив... Дощові водоспади з неба... Влтава виливається на вулиці міст... А ти по коліно у воді повертаєшся додому, щоб випити кави й роздивитися чудо-котика, намальованого на річному камінчику. Вірте мені - казка існує! 
О краю мій, Литво! Ти на здоров’я схожа!
Яка ти дорога, лиш той збагнути може,
Хто втратив раз тебе. Як видиво живе,
Тебе малюю я, бо туга серце рве.
(Адам Міцкевич "Пан Тадеуш", переклад Максима Рильського)
Покохав я цю країну озер і пущ з першого келиха національного надбання - трав'яної настоянки "999", з першої тарілки цепелін.
Затишний Вільнюс своєю дещо провінційно-домашньою атмосферою покорив моє серце назавжди. Тут почуваєшся, як вдома, у мами, мами Далі. Суди хочеться й варто повертатися. Це тут разом з литовськими братами я святкував День Незалежності України та запалював нічну ватру з Русланою.
І саме з Вільнюса я отримав котика з національним литовським візерунком і купив кицьку-манюньку на бурштині.
Порцелянова композиція з котиком нагадала мені Австрію. Віденська велично-імперська архітектура й аристократично-піднесена атмосфера пригнічують. Складно уявити, як виглядала б старенька тітка Європа, якби польський король Ян ІІІ Собеський не утрутився у справу і не ув'язався у безжалісний бій із османськими військами Сулеймана Пишного, рятуючи Відень від тривалої осади.
Від того часу на старому континенті поширилася кава. А на честь перемоги над турками віденці почали випікати булочки у формі півмісяця, які тепер називають круасанами.
Усе пречудово у Відні, от тільки бракує пари мінаретів біля собору св. Штефана.
Через кольорове скло світ перестає бути безбарвним
Краків... Колишня столиця Польського королівства (хоча й досі історики не знайшли жодного документу, що підтверджує факт перенесення столиці до Варшави) у кожного викликає свій асоціативний ряд і низку непов'язаних між собою образів. Мій Краків - це епоха Молодої Польщі та модерністське кабаре "Зелена кулька", що й досі функціонує під назвою "Яма міхалікова" на вулиці Флоріанській. Мій Краків - це, як не дивно, ресторан української кухні на Канонічей. А ще мій Ккраків - численні вітражі.
Саме тому я й привожу звідти самобутніх вітражних котів.
Le Chat Noir - "Чорний кіт" - загальновідоме і колись дуже популярне паризьке кабаре на Монмартрі. Наприкінці ХІХ століття це була альтернатива офіційній світській культурі столиці буржуазної Франції. Кабаре давно немає, але мордочка чорного кота стала візитівкою Парижа. Культурно-суспільний феномен, чим безсумнівно був “Chat Noir”, пішло в історію, а чорний кіт відправився мандрувати по світу, щоб надихати людей на прекрасне. Навіть прибув до Бердянська у вигляді термометра.

 

 

Дунай, гуляш, токай - Будапешт.
Не розумію, чому переважна більшість моїх знайомих екзальтовано захоплюється угорською столицею. Як на мене, - відчутні неабиякі претензії на імперське місто. Проте, відверто, не дотягує...
Якщо охарактеризувати Будапешт одним словом, то це буде слово "смачно"! А ще там можна купити гарних котиків, які повністю відповідають санітарним нормам.

 

 

Гамластан... Цікаво, що це не назва якоїсь східної країни чи азійського регіону, що зазнав тюркських впливів. Це, о диво, шведською означає 'старе місто'.
Гамластан - серце столиці країни вікінгів-варягів - Стокгольма.
Тутешня природа позначилася на всьому: сіро-коричнева колористика міського простору, аскетична архітектура з тонкими, піднесеними до небес шпилями, позбавлена натяку на вишуканість холопська гастрономія (по холєрних цінах), а головне суворий характер мешканців острівного міста.
Вочевидь, твердий норов перейняли й тутешні коти. Недарма у крамничках Гамластана продають таблички із зображенням кота у бойовій позі з лаконічним написом "Varning för katten", що можна перекласти - остерігайтесь кота.
Одразу згадався жарт, що гуляє у соцмережах: Увага! Злий пес, а кіт взагалі дебіл.

 

Уперше до Афін я потрапив неочікувано, у складі офіційної делегації. Незважаючи на стадні обов'язки організованих та ідеологічно мотивованих груп, іноді мені вдавалося відірватись і загубитись у стародавніх Атенах.
Не знаю чи то спадщина панування османів, чи просто специфіка південноєвропейських країн, але Греція виявилася кицьоватою. Нахабні волохаті морди були всюди - окупували рештки античних руїн, привітно вітали туристів біля кав'ярень і, навіть, виглядали із брам ортодоксальних церков.
Отже, тут я почував себе комфортно. А одного котика a'la antique привіз до Бердянська.

 

Утомлений водами Боржомі та вересневим сонцем старого Тбілісі я потрапив на блошиний ринок неподалік проспекту Шота Руставелі. Грузинські базари-барахолки - це окрема тема, враховуючи місцевий колорит. і темперамент тутешніх. Окрім цього нюансу все, як всюди - вражаюча кількість різноманітного непотребу. Щоправда, іноді трапляються штучки гідні уваги, але у сучасному світі вони виявляються малофункційними.
Серед цього мотлоху стояла одна старенька і продавала ручні вироби з войлоку (регіональна спеціалізація) - жіночі капелюхи й оздоби. І тут я помітив милесенький котячий писок. Вочевидь, поважна калбатоні зробила його не стільки з комерційних міркувань, скільки задля задоволення, можливо, дивлячись на свого котика, що лежав на припічку.
Тепер кіт Шаліко мій.

 

Тиняючись по різних крамничках Венеції, Валенсії, Праги, Осло чи Катанії увагу приковають gattini piccolo - маленькі кошенята (у мене це особлива каста й окремі полиці, а для обраних навіть свій столичок, теж малесенький). На острові Мурано скляних справ майстер протягом 10 хвилин зробив мені чорненьку малечу з білими вусами й очима, як у скаженого судака :-) Десь в Італії надибав мікромишку - це як обґрунтування існування котів.
Отже, збирання триває...

 

Барселона! У кожного свій образ цього міста, бо усі сприймають його через світоглядну призму власних тарганів.
Вибухова суміш готики й середньовіччя з модерном і специфічним стилем Гауді. Галаслива каталонська столиця нагадує мольєрівського мещанина з амбіціями шляхтича чи елітну куртизанку, яка одягає всі прикраси нараз, щоб зачарувати клієнта.
Проте, моя Барселона - це кицьовате місто на позбавленому пафосу узбережжі (на відміну від Лазурового). Коти - це каталонське "всьо" :-)
А тому й маю в колекції таких чудернацьких кошенят: два пустуни, науковець і пляшковий бешкетник.

 

Істамбуле, світло моєї душі! Істамбуле, сонце мого розуму! Істанбуле, зоря моїх очей! Босфоре, кохання моє абсолютне! Босфоре, любов моя безкорисна! Босфоре, пристрасть моя невинна!
Стамбул - місто славетне й оспіване, благодатне для котів, яких сам Пророк обдаровував своєю шаною, а простий правовірний дбати про них зобов'язаний.
От стамбульські ремісники-умільці у різні способи кицьок і котиків у фігурках увічнюють, то смарагдами-яхонтами оздоблять, то квітками квітучими розквітчують.
Подивлюся у зелені очі кота пречудного - Стамбул згадаю. Зустрінуся поглядом із блакиттю назара (османський оберіг від уроку) - у хвилі Босфору поринаю.

 

Після вечірньої таці з хінкалі та чергової карафки “Вазісубані”, полишаючи позаду ярмарково-галасливий Авлабірі, по Європейському мосту ми перейшли через Куру і безтурботно вешталися околицями Леселідзе, насолоджуючись пречудовим видом руїн фортеці Нарікала. Йти на осучаснений майдан Свободи чи на банально-пострадянський проспект Шота Руставелі бажання не було, а тому ми збочили у якусь по-мистецькому занедбану вуличку. На тлі вивісок на мхедрулі виразно виділявся напис кирилицею, а саме українською: “Кава”. Це була артистична кав'ярня-майстерня. Тут я познайомився з колишньою киянкою Лесею. Цілий вечір, голосно вигукуючи “Будьмо”, ми смакували “Сараджишвілі” (який нова знайома дістала з-під поли) та львівську каву.
Саме тут я отримав котика-грузина Вано.

 

Є країни, є міста, а ще бувають держави-фортеці. Це я про Мальту. А якщо Мальта, то, звичайно, й коти. Вони тут усюди - під стільцями у рестораціях, на прилавках у магазинах чи просто оздоблюють собою історичні пам'ятки. Улітку - ховаються у тіні поодиноких дерев. Узимку - вигріваються на стародавніх кам'яних мурах, нахабно позіхаючи і спостерігаючи за перехожими. Це вони тут хазяї. Це вони пережили усіх окупантів і безліч облог.
Одним словом, Мальта для котів!

 

 

Поміж Францією та Німеччиною на смарагдових пагорбах розкинулося герцогство Люксембург. Ми приїхали сюди з мереживного Брюсселя, щоб насолодитися красою міста над каньйоном. На одній з площ Люксембурга молода жіночка, як справжній ремісник, управно малювала кицьок-товстунів. Одного такого елегантика я привіз до Бердянська.

 

 

Кицьки Ватикану Теплим квітневим днем ми з сестрою (Olga Bondarewa) вийшли на зупинці метро "Оттавіано" та пошкандибали до собору Св. Петра по благодать :-) По дорозі, майже на "кордоні" з Ватиканом, не могли не затриматися на блошиному ринку, де серед антикваріату можна було знайти й безліч місцевих сувенірів. Зір прикували божественні кошенята з рожевими, як сардельки, носиками, що єлейно відпочивали на пухнастих хмаринках. А пройти повз розквітчаного кота кавказько-східного вигляду було просто нереально. Ватиканська благодать була змушена почекати... Так римські котики переїхали на узбережжя Азова.