Viva, Lizbono!

04.07.2013

Ceglaste fale dachów rozcina wstęga lazurowej potęgi Tagus, unoszącej tysiącletnie dzieje gdzieś daleko za horyzont. Pajęczyna uliczek Alfamy zaćmiewa świadomość i miesza rzeczywistość z historią. ...

Turcja krajem na rozdrożu: mitologizacja Europy

28.11.2012

W społeczeństwie polskim problematyka państw i narodów o charakterze nie-europejskim (do jakich niewątpliwie zalicza się Turcja, mimo części swojego terytorium w Europie) praktycznie nie istnieje. Trudno przytoczyć nawet jakiekolwiek ...

Miej oczy i serce otwarte...

09.11.2012

Za kilka dni po raz kolejny w tym roku srebrne skrzydła z czerwoną charakterystyczną ptaszką-symbolem wzniosą spragnione niepowtarzalnych stambulskich klimatów ciało i duszę ponad chmury listopadowej ukraińskiej jesieni.

Kijów Jarosława Iwaszkiewaicza: miasto rodzące literaturę

02.05.2012

Kijów – Stołeczny Kijów-Grad, Matka Miast Ruskich, Konstantynopol nad Dnieprem jest miastem, które oskrzydla, inspiruje, przyciąga ludzi z różnych stron świata i rodzi literaturę”.

Tu, na brzegach siwego Borysfenu krzyżowały się drogi prowadzące z Północy na Południe i ze Wschodu na Zachód, tu mieszały się nurty kulturowo-obyczajowe Orientu i Okcydentu, tu stykały się interesy Bizancjum i Rzymu. Kijów od zawsze związany był z tą wielką, tajemniczą rzeką. Poprzecinane niezliczonymi jarami, górujące nad rozlewiskiem Dniepru wzgórza, okazały się idealnym miejscem na założenie osady. Nie brakowało tu zwierzyny, grzybów i jagód, gdyż średniowieczny Kijów leżał na skraju ogromnej poleskiej puszczy. Rzeka dostarczała ryb, odgradzała od nieprzyjaciół i służyła jako trakt komunikacyjny, łączący stolicę Rusi ze światem.

Istanbul. Oda ku Czasoprzestszeni

03.04.2012

Nie ma dnia bym nie wspomniał, bym nie wrócił myślami do tego miejsca, bym nie dotknął go fibrami swojej duszy. Już prawie od sześciu lat codziennie jestem tam. Nie muszę lecieć czy jechać, po prostu obrazy tego miejsca stale wyłaniają się łagodnie z mojej wyobraźni, przysłaniając rzeczywistość i codzienność. Jest we mnie, a ja w nim. Odbieram to jako najwyższą daność, więc już od dawna nawet nie próbuję dotrzeć do prawdy: co mnie łączy z tym miejscem. Niepoznawalna metafizyka naszych stosunków pozostaje niewyjaśniona i dlatego taka czarująco słodka, jak owoc dojrzałej kaki czy figi, a raczej małej wzorzystej filiżanki mocnej tutejszej kawy.

W cieniu Minotaura

30.03.2012

Umbert Eco, twórca teorii dzieła „otwartego” i wieloznacznego, uważał, że sztuka skłania odbiorcę do własnych refleksji. Twierdził też, że „labirynt klasyczny jest sam w sobie nicią Ariadny”. Idąc w ślady włoskiego filozofa, spróbuję przedstawić swoją wizję nowych wierszy Mieczysława Arkadiusza Łypa: W cieniu Minotaura, W krainie Ariadny, Fresk minojski i Rydwan Heliosa.

Істанбул: смуток із присмаком кави
15.01.2018 Істанбул: смуток із присмаком кави
Зовнішня мішура та показова пафосність Істанбула ретельно приховує криваві рани субтильної душі міста на роздоріжжі цивілізацій і пограниччі епох.
Це не вітер віє - це Стамбул сумує... Це не дощ іде - це місто плаче... Одвічний неспокій - hüzün...
Безвинні хмаринки, наче непричесані думки у моїй голові, кружляли над старим містом, Босфором і Мармуровим морем, чіпляючись за мінарети Айя-Софії, Султана Ахмета, Ґазі Атікалі Паші... Утомлені життям підстаркуваті ефенді варили та смажили кукурудзу-мисир, продавали салеп і шербет, поліціянти ліниво проходжувалися бруківкою Іподрому. Запах свіжоспечених бубликів-сімітів змішувався з морським повітрям.
Стамбул жив повсякденним розміряним життям. Ніщо не віщувало бурі. Аж раптом налетів поривчастий східний вітер знад Караденіз...
Останні промені січневого сонця боязко пестили стамбульські дахи, чіпляючись за аркади Ґалатської вежі. Під звуки вечірнього азану місто повільно занурювалося в безодню східної ночі...
Світ вабить своєю зовнішньою різноманітністю й водночас повторюваністю незмінності людської натури. Від Ейфелевої вежі до японських пагод - безліч самобутніх культур та історичних, не подібних до себе пам'яток, багата палітра людських облич, сутність яких лише прикривається різними вбраннями…
Я давно зрозумів, що міста і країни - це лише декорації, на тлі яких киплять пристрасті. Іноді нудні й не цікаві, а часом достатньо оригінальні й колоритні.
Якщо світ - це театр, то краще не бути пасивним глядачем, а брати участь у спектаклі та задавати темп розвиткові сюжетних ліній.
А тому, на мою думку, найкраща театральна сцена розкинулася на берегах Босфору, на стамбульських пагорбах.
Око Світу, благословенні твої дні та ночі!
Звичайна паркова доріжка...
Шлях від Айя-Софії до мечеті султана Ахмета...
Стамбульська бруківка із символічним значенням...
Стежина від колись християнського храму до мусульманської святині...
Від неіснуючої візантійської культури до ісламської цивілізації...
Калюжі на символічній парковій доріжці... доріжці в Істанбулі...
Це не куполи та мінарети відбиваються у воді...
А бурхливе минуле зазирає у сьогодення...
Для стамбульців кава – надто шляхетний напій. Його п’ють задля насолоди, заспокоєння та рефлексування. Кава подається виключно після обіду чи вечері, ніколи перед вживанням їжі. Тобто, кава є певним ритуальним завершенням, підсумком чи символічною крапкою. Протягом багатьох століть кава в Османській імперії була для обраних (аристократії там ніколи не було).
Інша справа чай, який, на відміну від кави, рясно вкриває чорноморські пагорби Трабзона та Різе. Проте, як не дивно, цей справді народний напій став улюбленим і поширеним лише у ХХ столітті.
Тепер фігурну склянку з міцно завареним чаєм, поряд із тюльпаном-лалє, можна вважати символом Туреччини.
Складно сказати скільки склянок щодня випиває пересічний турок-осман…
Знаю лише одне, що крім великої кількості випитих філіжанок кави, до якої я призвичаївся у Польщі, у мене завжди стоїть на підігріві заварений турецький чай і фігурні скляночки – армуди.
Коли біле сонце стоїть у зеніті, а на розігрітій бруківці не видно тіней шістьох мінаретів не варто шукати порятунку на далеких берегах Босфору чи Мармурового моря. Просто зайдіть під склепіння мечеті Султанахмет (більш відома з туристичних путівників як Блактна).
Тут панує приємна прохолода та вічний спокій. Міріади лампад, наче зорі на небосхилі, відбиваються у мереживних вітражах та поблискують на ізразцях блактного відтінку. Абстрагуйся й отримай насолоду, допоки не почуєш розлогий такбір: Allahu Akbar...
Чомусь після третього ковтка вечірньої кави неочікувано захотілося відчути дивовижний смак турецького фруктового десерту "айва татлиси" (аyva tatlısı) - відварені у шербеті плоди айви із додатком цинамону (подається з подрібненими горіхами та із збитими вершками).
Туреччина - смачна країна!
Восени та взимку по всьому Стамбулу їздять теліжки-вагончики, подібні до тих раритетних, що курсують по Істікляль… Увесь Стамбул укриває легкий сіро-блакитний димок… Стамбульське морське повітря змішується із ледь відчутним ароматом смажених каштанів…
У Стамбулі за кожним рогом, на будь-якому узвозі чи провулку може чекати несподіванка... а приємна чи ні - залежить від збігу обставин. Будьте пильними в Істанбулі!
Величезний розпалений апельсин повільно ховався за мінаретами та університетською вежею. Лише розмиті контури Султанагмета нагадували, що це саме Істанбул. Босфор повільно котив криваво-помаранчеві хвилі та загравав з поодинокими кораблями-вапурами. Перетворюючи старе місто у сірувато-брудну масу сонце занурювалося за румелійський небокрай, щоб завтра знову накрити Столицю Світу нестерпною спекою.
Надходила стамбульська ніч…
Стамбул - це, здається, постійний хаотичний рух. Безперестану міріади морських трамваїв-вапурів кружляють між Еміньоню та Ускюдаром, Каракьоєм і Харемом, Кабаташем і Кадикьоєм. Сотні тисяч людей щодня снують між Азією й Європою, переміщуються з Анаторії до Румелії, від однієї традиції до іншої.
Тут все перемішалося... містика... Головне - самому не ися!
Коли я втомлений чи мені смутно - я повільно заварюю турецьку каву й подумки повертаюся на береги Босфору. Згадую морські трамваї, здоровезні мости і тисячі мінаретів, що височать над Стамбулом. Пригадую галас численних вуличних торговців, грюкіт трамваю в Бейоглу та голоси муедзинів, що лунають з тисячі мінаретів над Стамбулом. Споминаю запах смажених каштанів, смак трояндового шербету і сумний крик чайок, що кружляють навколо тисячі мінаретів над Стамбулом.
Запах свіжозмеленої кави відчувався у кожному куточку залитої промінцями вересневого сонця кімнати. Тривала церемонія ранкового кавування… яку раптово перервав очеретяний кіт своїм «няв».
Стамбульці консервативні. Скажімо у п'ятдесяті ХХ століття томатний сік був екзотикою, про що, до речі, згадує Орхан Памук. Проте, іноді турки дивують своєю поступовістю. Скажімо, віднедавна серед мешканців міста на двох континентах став дуже популярним (а отже я теж полюбляю) сік із фіолетової редьки - шалгам (Şalgam). Це ідеальний додаток до обідніх страв і турецької анісової раки.
Сусідство епох. Саме так можна окреслити сучасний Істанбул. Лише кілька зупинок трамваю відділяють розміряне османське місто, Султанахмет, від бурхливого європейського Бейоглу, а далі на метро... і ти у хайтечному респектабельному Левенті.
Це переміщення не тільки у просторі, а й у часі.
Про турецьку каву та чай писалося багато. А от про оливково-маслиновий рай - ні. Zeytin (маслини + оливки, там їх не розрізняють за кольором), як і у будь-якій нормальній середземноморській країні, є невід'ємною складовою щоденного раціону. На сніданок має бути кілька видів зейтінів. Обіду без оливок не буває. До вечері - маслини. Та й просто це універсальна закуска.
Про турецьку оливкову олію я промовчу.
Чорне море вже позаду. Крізь вікно ілюмінатора виднівся сірувато-блакитний, формою схожий на вужика, Босфор. Поодаль, на лазуровому тлі, наче розсипані смарагди, лежали Принцеві острови, за якими височіли гірки Анатолії.
Незабаром літак здійснить посадку в аеропорту Стамбула.
Стамбул сповнений багатовікових таємниць, які стали напівзабутими легендами. Справжнє місто ретельно приховане від чужих, невтаємничених. Те, що перед очима - оправа, декорація, бутафорія... Стамбул не бачать і не чують... його відчувають!
Стамбул варто відвідати, а Орхана Памука - прочитати... усього...
Твори цікаві й різнопланові. Скажімо, "Музей невинності" - своєрідна сповідь клептомана-фетишиста.
А от музей із такою ж назвою, що вже кілька років доступний відвідувачам у самісінькому центрі "європейського" Бейоглу - Джиханґірі, є своєрідною візуалізацією як твору, так і авторських примх.
Рекомендую відвідувати після прочитання роману.
А чи знаєте ви, чому в Стамбулі таке розмаїття котів? До столиці Османської імперії прибували кораблі з усього світу. А перед морською подорожжю до трюмів завжди приносили котів, які мали полювати на мишей. Прибувши до стамбульського порту в Джиганґірі, котики виходили на берег і дехто залишався, а дехто залишав послід... Усе банально просто.
Якщо існує котячи рай, то це Стамбул!
Яке тут все віджиле! Не старе, древнє, античне чи навіть старомодне, а саме віджиле" - Орхан Памук цитує Йосипа Бродського.
Для мене такі райони Стамбула сповнені поетикою ментальної деструкції... екзистенціального хаосу та філософського смутку...
Аромат турецької кави опритомнив, повернув до дійсності... але насичений коричнево-червоний колір ранкового трунку виразно контрастував із сірими відтінками, що панували за вікном... весна...
Позірна метушня Стамбула криє в собі глибокий філософсько-екзистенційний зміст. Уся шамотня між Сходом і Заходом, що не вгамовується протягом усієї доби, відбувається заради швидкого виконання поставленої мети та повернення до традиційного способу турецького життя - до споглядання, контемпляції буття.
Справжній Стамбул по-східному неквапливий, длявий і лінькуватий.
Не звертайте уваги на показний стамбульський рейвах, а просто пийте каву по-турецьки і насолоджуйтеся миттю.
Смачного кавування!
Понеділки майже завжди (окрім періоду подорожі) депресивні. Відчуваєш всеохопну безмежність часу і гнітючість редукованого простору.
Привид відкладених справ чигає у кожному куті, за фіранками й під столом.
Кава не смакує... цигарок палиш більше... на телефонні дзвінки відповідаєш докладаючи неабияких зусиль...
Навіть кіт якийсь смутний...
Понеділок... Печалька... або, як цей стан окреслюють турки, HÜZÜN.
Будь-який відвідувач Стамбула обов'язково потрапляє в район Бейоглу, на найвідомішу вулицю міста - Істікляль (İstiklâl Caddesi - Незалежності). Будувалася вона починаючи з XV століття, із часом стала центром "європейського" життя столиці Османської імперії та мала французьку назву Пера (Grande Rue de Pera). Саме тут до сьогодні функціонують дипломатичні представництва, розташовані релігійні святині різних конфесій, елітні клуби й мистецькі галереї, та, звичайно, популярні серед туристів і місцевих ресторани, антикварні магазини й брендові бутики.
По цій вулиці у давноминулі часи тебе перевезе історичний трамвайчик, який уперше почав курсувати (з перервою у 1966 - 1990) у 1871 році, за часів султана Абдул-Азіза. Він поєднував площу Таксім із районом і вежею Ґалата, до якої було прокладено другу у світі лінію метро (радше це підземний фунікулер) Тюнель.
Обожнюю вулицю Істикляль! Тут мене уперше в житті, під час антиурядових протестів у 2013 році, збили з водометів. Тут я надихався сльозогінного газу, а турки рятували лимонним соком. Тоді ще ніхто не здогадувався, що на нас чекає Революція Гідності й війна з рашитськими загарбниками...
Навіть п'ятнадцять років постійних візитів до Стамбула не дають цілісного образу цього міста. Лише фрагменти, епізоди, уривки, але які яскраві!
Коли густа темрява східної ночі огортає Стамбул, а щоденний рейвах переміщується з вуличок міста в оселі городян, на небосхилі з'являється величавий місяць, щоб провадити довірчі розмови з Босфором.
Султанських снів нам!
Стамбул - це не тільки кава, пахлава чи смажені каштани. Протягом року майже на всіх майданах міста (до речі, слово "майдан" тюркського походження - meydan) готують і продають кукурудзу - відварну та з гриля.
Варто скуштувати!
Справжнє життя знаходиться між двома гранями: "напередодні" та "по факту", тобто між очікуванням і спогадами... Єдиною константою перманентного перебування на межі є кава, справжня кава, кава по-турецькі!
Уроджений європоцентризм відходить на другий план, уже тоді, коли з ілюмінаторів літака ти бачиш мінарети міста тисячі мечетей - Стамбула. Атмосфера цього ісламського й водночас космополітичного міста-мурашника тебе поглинає назавжди, якщо, звичайно, ти його полюбив. Стамбул, із характерною східною манерою (що європейці з їхнім стереотипних сприйняттям Орієнту назвали б "підступністю"), поступово розкриває тисячолітні таємниці босфорської цивілізації, показуючи свої принади, через тюлеву чадру, зберігаючи певну інтригу.
Істанбул - це лукава й норовлива кішка, що завжди залишається собою, за будь-яких обставин! І це зачаровує!
Певного стамбульського ранку, після другої кави, залишивши колись європейське Бейоглу, я пішки просувався на другий бік Галіча, насолоджуючись видам палацу Топкати і весняною зеленню мису Сарайбурну. Уздовж трамвайної колії, спинаючись угору, я опинився на майдані поміж Айя-Софією та мечеттю Султана Агмета.
Вражаюча єдність часу та простору.
З усіх мінаретів старого міста муедзини в один голос закликали до намазу. А під звуки медитаційного азану очеретяний кіт лагідно терся спиною об мою руку. Неперевершено!
Кава... Коли п'єш каву в Стамбулі - ковтаєш емоції та сповнюєшся враженнями!
Сучасне обличчя Стамбула - дільниця Левент.
Стамбул завжди був багатоликим і різнорідним. Османський антураж був і залишається атрибутивною декорацією, що лише легітимізує панування анатолійських кочівників, від гармат яких здригувалися стіни Белграда, Будапешта і Відня.
Стамбул багатогранний і, до певної міри, відкритий на впливи. Тому й удало допасувався до новітніх тенденцій глобалізованого світу.
Ось уже майже сто років колись султанська столиця, відмовляючись від традицій минулого, намагається продемонструвати свою європеїзованість.
Проте, попри візуальну сучасність і прогресивність, ані місто, ані громадяни Республіки не здатні завуалювати колорит пограничної ментальності, що загубилася між двома берегами Босфору, між Сходом і Заходом.
І це добре, бо саме неповторність і самобутність цивілізаційного пограниччя є сутністю Стамбула.