Стамбульський кіт Шекер-ага, за нашим звичаєм Цукор-пан, мешкав у старому, похиленому будиночку в дільниці Вефа, там, нижче мечеті Сулейманіє, ближче до Золотого Рогу. Там, де тіні мінаретів сплітаються з імлою, димом і морським повітрям, а кожен день пахне спеціями і кавою.
У тому домі оселилися сирійці – жінка з трьома дітьми. Чоловік їхній загинув у дорозі, коли небо сипало вогнем на землю, коли світ перевернувся й лишив тільки страх. Вони прибули сюди, до Стамбула, із пустими руками, з острахом замість мови. Люди навколо були чужі, і лише один кіт розумів їхнє горе. Родина жила, як могла, і хоч життя було гірке, але кицюн був ситенький, угодований. Світ іще не зовсім осиротів.
Світ триває в ситуації порубіжжя, на роздоріжжі між минулим «до» та невизначеним «після». Людськість несподівано опинилася в стані «тепер», сам на сам із новими викликами, загрозами та невизначеністю. Сучасна поступовість раптово загамувала й зупинилася, зіткнувшись із муром невідомої раптової перешкоди.
Щось пішло не за планом…
Все, що до цього пограничного моменту загрози було непорушним, нормальним, звичайним і буденно-рутинним залишилось у часовому відтинку «до». Нова затуманена реальність, «тепер», похитнула колективну наївну впевненість і віру в майбутнє. Підсвідомий страх уже спричинив невідворотні зсуви пластів колективної пам’яті людства та запустив сліпі механізми аналізу і переоцінки дотихчасового буття «до».
Помежів’я минулого (досвідченого) та невідомого примарного майбутнього спонукає до переосмислення попередньої даності, надає нового виміру та сенсів усьому, що було повсякденною, здавалося, непорушною нормальністю.
До «після» треба ще дожити, а потім спробувати заакцептувати та віднайти себе у нових реаліях.
Спокійного тривання на пограниччі!
Пийте каву та зберігайте спокій!