Viva, Brukselo!

06.07.2013

Pewnym zimowym i pochmurnym wieczorem dotarłem tutaj po raz pierwszy, nie spodziewając się na szczególne wrażenia i specjalne emocje. Przyjechałem, żeby zaliczyć to miasto, ponieważ leżało ...

Viva, Lizbono!

04.07.2013

Ceglaste fale dachów rozcina wstęga lazurowej potęgi Tagus, unoszącej tysiącletnie dzieje gdzieś daleko za horyzont. Pajęczyna uliczek Alfamy zaćmiewa świadomość i miesza rzeczywistość z historią. ...

Turcja krajem na rozdrożu: mitologizacja Europy

28.11.2012

W społeczeństwie polskim problematyka państw i narodów o charakterze nie-europejskim (do jakich niewątpliwie zalicza się Turcja, mimo części swojego terytorium w Europie) praktycznie nie istnieje. Trudno przytoczyć nawet jakiekolwiek ...

Miej oczy i serce otwarte...

09.11.2012

Za kilka dni po raz kolejny w tym roku srebrne skrzydła z czerwoną charakterystyczną ptaszką-symbolem wzniosą spragnione niepowtarzalnych stambulskich klimatów ciało i duszę ponad chmury listopadowej ukraińskiej jesieni.

Kijów Jarosława Iwaszkiewaicza: miasto rodzące literaturę

02.05.2012

Kijów – Stołeczny Kijów-Grad, Matka Miast Ruskich, Konstantynopol nad Dnieprem jest miastem, które oskrzydla, inspiruje, przyciąga ludzi z różnych stron świata i rodzi literaturę”.

Tu, na brzegach siwego Borysfenu krzyżowały się drogi prowadzące z Północy na Południe i ze Wschodu na Zachód, tu mieszały się nurty kulturowo-obyczajowe Orientu i Okcydentu, tu stykały się interesy Bizancjum i Rzymu. Kijów od zawsze związany był z tą wielką, tajemniczą rzeką. Poprzecinane niezliczonymi jarami, górujące nad rozlewiskiem Dniepru wzgórza, okazały się idealnym miejscem na założenie osady. Nie brakowało tu zwierzyny, grzybów i jagód, gdyż średniowieczny Kijów leżał na skraju ogromnej poleskiej puszczy. Rzeka dostarczała ryb, odgradzała od nieprzyjaciół i służyła jako trakt komunikacyjny, łączący stolicę Rusi ze światem.

Istanbul. Oda ku Czasoprzestszeni

03.04.2012

Nie ma dnia bym nie wspomniał, bym nie wrócił myślami do tego miejsca, bym nie dotknął go fibrami swojej duszy. Już prawie od sześciu lat codziennie jestem tam. Nie muszę lecieć czy jechać, po prostu obrazy tego miejsca stale wyłaniają się łagodnie z mojej wyobraźni, przysłaniając rzeczywistość i codzienność. Jest we mnie, a ja w nim. Odbieram to jako najwyższą daność, więc już od dawna nawet nie próbuję dotrzeć do prawdy: co mnie łączy z tym miejscem. Niepoznawalna metafizyka naszych stosunków pozostaje niewyjaśniona i dlatego taka czarująco słodka, jak owoc dojrzałej kaki czy figi, a raczej małej wzorzystej filiżanki mocnej tutejszej kawy.

І знову про турецьких котів
20.03.2020

Про котячий Істанбул писав багато й емоційно, намагаючись проілюструвати, як ці пухнастики стали інтегральною частиною екосистеми міста. Цього разу хочу поділитися лютневим повсякденням провінційних котів ізмірської Урли, що на берегах Егейського моря. Коти тут, як і по всій Туреччині, у пошані, а тому почуваються комфортно, навіть, я б сказав, домінують. Спокійно прогулюються разом із вуличними чіпованими песиками, розміром з годованих паць, інфантильних і смутних.

У центрі приморської Урли-Іскелі є майстерня старого тесляра, який увесь час п’є міцний чай із самовару, невпинно майструє та продає «багатоквартирні» котячі домики-буди, які я частенько зустрічав біля осель по всьому узбережжю.

Одні коти байдуже сидять у позах філософів на стільцях у приморських ресторанах, на розкладеному на вітринах магазинів товарі, на машинах і мотоциклах та споглядають на навколишню метушню.

Інші – шастають поміж ногами торговців і покупців рибних лавок, навколо офіціантів і відвідувачів закладів харчування, «колядуючи», гіпнотизуючи та виманюючи шматки кетмера, ґьозлеме чи бьореку. Був у мене один такий Маська, який протягом дня сидів на паках туалетного паперу біля маркету «Migros» й охоче підставляв свій писок, що його почухали.

Треті, брудні й занехаяні, але щасливі – побутують навколо порту та пристані. Постійно між собою воюють, б’ються та галасують. Сплять на рибацькому приладді, гріються на сонечку на старих килимах на човниках та рибалять… Сам бачив, як під час відпливу одна кішка (була без котячих причандалів) з прибережного каменя «уполювала» рибину. Чи то зубами, чи то лапами – проґавив, але факт мав місце. Це їхній власний вибір!

Наступні – тиняються серед котеджів і вілл, де, напевно, мають свої схрони. Тут їх не женуть і підгодовують тутешні мешканці. «Присадибні» коти геть усі охайні та манерні. Вони знають свій ареал, за який майже не виходять. Складається враження, що усі квартали поділені на зони впливу, де є свій «смотрящий», альфа-самець, а тому сектори вирізняються колористикою: «рудокоті», «рябокоті», «очеретяні» тощо.

Що характерно – майже усі кішки вагітні…

Для справного кота і взимку березень, особливо коли погода тепла!

До моєї тимчасової оселі приблудилося кілька кішечок, які систематично харчувалися та приходили попритулятися: вагітна Надя (обдарована найбільшою увагою), Рябошапка (з’явилася саме у той час, коли звільніли прокурора Рябошапку) і Ескорт. Ця остання постійно пильнувала вхідні двері, а коли я виходив до моря – ув’язувалася за мною та впевнено йшла до зупинки маршруток або до набережної через чужий квартал, «дільницю» рудих. Уранці, ще не випивши кави, я виходив годувати своє турецьке рухоме майно – здіймався такий неймовірний галас і рейвах, що сусіди з будинку навпроти обережно визирали з-за фіранок. Котогосподарство не стільки хотіло їсти, скільки «спілкування». Протягом дня ця котомасовка грілася на парапетах балкону і чекало, коли на них звернуть увагу та почухають за вушками.

Надя із задоволенням їла сало (якась неправильна правовірна), а «Віскас» у бляшаних банках із тунця їли без особливого задоволення.

Отже, коти Туреччини – це окремий світ ієрархії та цінностей, який тісно переплітається з людським буттям.

Ось така була у мене науково-пізнавальна котопоїздка до Туреччини! Чого і Вам бажаю!