Істанбул: чужі цього не відчувають...

14.03.2018

Сумні та пригнічені стамбульці, наче тіні давно померлих пращурів, повільно шкандибають вуличками таємничого міста. Тягар призабутої славетної спадщини залишив свій відбиток у свідомості турків, позначився на їхніх рухах, мові й емоціях. Чорна безнадія та ....

Істанбул: смуток із присмаком кави

15.01.2018

Безвинні хмаринки, наче непричесані думки у моїй голові, кружляли над старим містом, Босфором і Мармуровим морем, чіпляючись за мінарети Айя-Софії, Султана Ахмета, Ґазі Атікалі Паші... Утомлені життям підстаркуваті ефенді варили та смажили кукурудзу-мисир, продавали салеп і шербет, поліціянти ліниво проходжувалися бруківкою Іподрому. Запах свіжоспечених бубликів-сімітів змішувався з морським повітрям.

Кава, Стамбул і потік свідомості

19.03.2017

Стамбул майже ніколи не спить. Турецька пітьма надходить раптово й поглинає зненацька. Босфорські ночі таємничі й лагідні, наче кішка, що нишком підкрадається до своєї жертви. Будьте пильними, насолоджуючись східною ніччю… Деви та джини чигають повсюди…

Многонациональность - это богатство Бердянска

13.03.2017

«Бердянские ведомости», №6(785) 9 февраля 2017.
Председатель Польского культурно-просветительного общества «Возрождение» Алексей Сухомлинов: «Многонациональность - это богатство Бердянска»
Интервью.

Історії моїх котів

12.03.2017

У центрі Кастилії, на берегах річки Тахо розкинулося славетне місто Толедо. Натовпи туристів із захопленням розглядають історичні пам'ятки, що увібрали в себе найкраще з багатьох культур і двох цивілізацій. Тут, як і в багатьох містах Іберійського півострова, берберсько-ісламська культура накладається на європейсько-християнську...

Кавове філософствування: про котів і життя

09.07.2016

Є два чинники, які мають неабиякий уплив на моє життя і світосприйняття — це коти, передовсім мій улюблений Османчик, і кава, справжня, гаряча й солодка, кава по-турецьки. Зазвичай мій ранок починається з муркання смугастої істоти і горнятка коричневої запашної суміші.

І знову про турецьких котів
20.03.2020

Про котячий Істанбул писав багато й емоційно, намагаючись проілюструвати, як ці пухнастики стали інтегральною частиною екосистеми міста. Цього разу хочу поділитися лютневим повсякденням провінційних котів ізмірської Урли, що на берегах Егейського моря. Коти тут, як і по всій Туреччині, у пошані, а тому почуваються комфортно, навіть, я б сказав, домінують. Спокійно прогулюються разом із вуличними чіпованими песиками, розміром з годованих паць, інфантильних і смутних.

У центрі приморської Урли-Іскелі є майстерня старого тесляра, який увесь час п’є міцний чай із самовару, невпинно майструє та продає «багатоквартирні» котячі домики-буди, які я частенько зустрічав біля осель по всьому узбережжю.

Одні коти байдуже сидять у позах філософів на стільцях у приморських ресторанах, на розкладеному на вітринах магазинів товарі, на машинах і мотоциклах та споглядають на навколишню метушню.

Інші – шастають поміж ногами торговців і покупців рибних лавок, навколо офіціантів і відвідувачів закладів харчування, «колядуючи», гіпнотизуючи та виманюючи шматки кетмера, ґьозлеме чи бьореку. Був у мене один такий Маська, який протягом дня сидів на паках туалетного паперу біля маркету «Migros» й охоче підставляв свій писок, що його почухали.

Треті, брудні й занехаяні, але щасливі – побутують навколо порту та пристані. Постійно між собою воюють, б’ються та галасують. Сплять на рибацькому приладді, гріються на сонечку на старих килимах на човниках та рибалять… Сам бачив, як під час відпливу одна кішка (була без котячих причандалів) з прибережного каменя «уполювала» рибину. Чи то зубами, чи то лапами – проґавив, але факт мав місце. Це їхній власний вибір!

Наступні – тиняються серед котеджів і вілл, де, напевно, мають свої схрони. Тут їх не женуть і підгодовують тутешні мешканці. «Присадибні» коти геть усі охайні та манерні. Вони знають свій ареал, за який майже не виходять. Складається враження, що усі квартали поділені на зони впливу, де є свій «смотрящий», альфа-самець, а тому сектори вирізняються колористикою: «рудокоті», «рябокоті», «очеретяні» тощо.

Що характерно – майже усі кішки вагітні…

Для справного кота і взимку березень, особливо коли погода тепла!

До моєї тимчасової оселі приблудилося кілька кішечок, які систематично харчувалися та приходили попритулятися: вагітна Надя (обдарована найбільшою увагою), Рябошапка (з’явилася саме у той час, коли звільніли прокурора Рябошапку) і Ескорт. Ця остання постійно пильнувала вхідні двері, а коли я виходив до моря – ув’язувалася за мною та впевнено йшла до зупинки маршруток або до набережної через чужий квартал, «дільницю» рудих. Уранці, ще не випивши кави, я виходив годувати своє турецьке рухоме майно – здіймався такий неймовірний галас і рейвах, що сусіди з будинку навпроти обережно визирали з-за фіранок. Котогосподарство не стільки хотіло їсти, скільки «спілкування». Протягом дня ця котомасовка грілася на парапетах балкону і чекало, коли на них звернуть увагу та почухають за вушками.

Надя із задоволенням їла сало (якась неправильна правовірна), а «Віскас» у бляшаних банках із тунця їли без особливого задоволення.

Отже, коти Туреччини – це окремий світ ієрархії та цінностей, який тісно переплітається з людським буттям.

Ось така була у мене науково-пізнавальна котопоїздка до Туреччини! Чого і Вам бажаю!