Viva, Lizbono!
Ceglaste fale dachów rozcina wstęga lazurowej potęgi Tagus, unoszącej tysiącletnie dzieje gdzieś daleko za horyzont. Pajęczyna uliczek Alfamy zaćmiewa świadomość i miesza rzeczywistość z historią. ...
Turcja krajem na rozdrożu: mitologizacja Europy
W społeczeństwie polskim problematyka państw i narodów o charakterze nie-europejskim (do jakich niewątpliwie zalicza się Turcja, mimo części swojego terytorium w Europie) praktycznie nie istnieje. Trudno przytoczyć nawet jakiekolwiek ...
Miej oczy i serce otwarte...
Za kilka dni po raz kolejny w tym roku srebrne skrzydła z czerwoną charakterystyczną ptaszką-symbolem wzniosą spragnione niepowtarzalnych stambulskich klimatów ciało i duszę ponad chmury listopadowej ukraińskiej jesieni.
Kijów Jarosława Iwaszkiewaicza: miasto rodzące literaturę
Kijów – Stołeczny Kijów-Grad, Matka Miast Ruskich, Konstantynopol nad Dnieprem jest miastem, które oskrzydla, inspiruje, przyciąga ludzi z różnych stron świata i rodzi literaturę”.
Tu, na brzegach siwego Borysfenu krzyżowały się drogi prowadzące z Północy na Południe i ze Wschodu na Zachód, tu mieszały się nurty kulturowo-obyczajowe Orientu i Okcydentu, tu stykały się interesy Bizancjum i Rzymu. Kijów od zawsze związany był z tą wielką, tajemniczą rzeką. Poprzecinane niezliczonymi jarami, górujące nad rozlewiskiem Dniepru wzgórza, okazały się idealnym miejscem na założenie osady. Nie brakowało tu zwierzyny, grzybów i jagód, gdyż średniowieczny Kijów leżał na skraju ogromnej poleskiej puszczy. Rzeka dostarczała ryb, odgradzała od nieprzyjaciół i służyła jako trakt komunikacyjny, łączący stolicę Rusi ze światem.
Istanbul. Oda ku Czasoprzestszeni
Nie ma dnia bym nie wspomniał, bym nie wrócił myślami do tego miejsca, bym nie dotknął go fibrami swojej duszy. Już prawie od sześciu lat codziennie jestem tam. Nie muszę lecieć czy jechać, po prostu obrazy tego miejsca stale wyłaniają się łagodnie z mojej wyobraźni, przysłaniając rzeczywistość i codzienność. Jest we mnie, a ja w nim. Odbieram to jako najwyższą daność, więc już od dawna nawet nie próbuję dotrzeć do prawdy: co mnie łączy z tym miejscem. Niepoznawalna metafizyka naszych stosunków pozostaje niewyjaśniona i dlatego taka czarująco słodka, jak owoc dojrzałej kaki czy figi, a raczej małej wzorzystej filiżanki mocnej tutejszej kawy.
W cieniu Minotaura
Umbert Eco, twórca teorii dzieła „otwartego” i wieloznacznego, uważał, że sztuka skłania odbiorcę do własnych refleksji. Twierdził też, że „labirynt klasyczny jest sam w sobie nicią Ariadny”. Idąc w ślady włoskiego filozofa, spróbuję przedstawić swoją wizję nowych wierszy Mieczysława Arkadiusza Łypa: W cieniu Minotaura, W krainie Ariadny, Fresk minojski i Rydwan Heliosa.
Стамбульський кіт Шекер-ага, за нашим звичаєм Цукор-пан, мешкав у старому, похиленому будиночку в дільниці Вефа, там, нижче мечеті Сулейманіє, ближче до Золотого Рогу. Там, де тіні мінаретів сплітаються з імлою, димом і морським повітрям, а кожен день пахне спеціями і кавою.
У тому домі оселилися сирійці – жінка з трьома дітьми. Чоловік їхній загинув у дорозі, коли небо сипало вогнем на землю, коли світ перевернувся й лишив тільки страх. Вони прибули сюди, до Стамбула, із пустими руками, з острахом замість мови. Люди навколо були чужі, і лише один кіт розумів їхнє горе. Родина жила, як могла, і хоч життя було гірке, але кицюн був ситенький, угодований. Світ іще не зовсім осиротів.
Подейкують, Шекер-ага походив із давнього османського роду, з тих часів, коли султан Абдул Хамада ще носив перстень із чорним каменем, а коти стерегли його сни. Пліткують, що його далекі родичі, по маминій лінії, навіть були на службі таємної поліції султана-параноїка. Як кажуть, до чужого рота не приставиш ворота. Най буде!
Може, тому щоночі, після вечірнього азану, він витягував із тайника свою феску, поцуплену на Месір-базарі, й натягував її на голову, де сивина блищала, мов пил із високої зорі. Потім ішов до вод затоки, Галіч, за нашим звичаєм Золотий Ріг. Там сідав, дивився, як темрява поволі спускається з пагорбів, і запалював свою цигарку. Дим клубочився над ним, як молитва намазу над містом, наче вечірній туман над Босфором, ніби морок сполошених думок.
Шекер-ага дивився на світ очима стародавнього міста – повільно, вдумливо, зі стамбульською тугою – hüzün. У тих очах світилися і хвилі Галіча, і вогні нічного базару, і ставала помітною тінь самотності сирійської жінки, яка й досі не знає шляхів і перехресть майбутнього родини… Починалася ніч, стамбульська, довга, глибока і смутна, як думка про козацьку славу…
Кіт, Стамбул і я!
Місто дихало тихим світлом, що сповзало зі старих будинків і ламало на бруківці непевні візерунки тіні. Стамбул жив між молитвою і морем, між гаміром проспектів і віддаленим дзвоном мечетей. Вузькі вулиці вигиналися, немов річки, несучи запах спецій, кави і пахлави. Відчувався солоний подих Босфору та величність минувшини...
Під візантійським муром відпочивав кіт – тихий, але величний, як саме місто. Його тіло зливалося з кольором каменю, а погляд крізь тіні був лише відлунням давньої величності Стамбула. Я проходив повз, місто залишалося незмінно статичним – з його шумом і молитвою, з його запахами та світлом.
Кіт, як і саме місто, залишався споглядальним і мовчазним, живучи поза межами людського розуміння. Мені ж хотілося доторкнутися до нього, відчути Стамбул усім серцем і зрозуміти сьогодення...
