Дім без стін: як пам’ять, мова, культура і людські взаємини стають новою домівкою

01.08.2026

Втрата фізичного дому не означає остаточного зникнення простору, який людина називає своїм. Навпаки, досвід вимушеного переселення засвідчує, що поняття дому поступово звільняється від матеріальних меж. Дім перестає бути лише будинком, квартирою, подвір’ям чи вулицею дитинства. Він перетворюється на складну систему зв’язків, що охоплює пам’ять, мову, звички, символи, запахи, голоси, історії та людські взаємини. У ситуації війни, окупації чи вимушеної міграції постає парадоксальна форма існування: людина втрачає місце, але прагне зберегти простір своєї належності.

Візьмемо «хорошіх рускіх»… Де візьмемо?

21.02.2026

Ідеологема «хорошій рускій» виявилася занадто функціональною – аж підозріло універсальною. З одного боку, її поширення створює позитивний візерунок опозиційним Кремлю релокантам, які намагаються самоорганізуватися у так звану опозицію та представляти на світових демократичних майданчиках інтереси «прєкрасной россіі будущєва». Вони активно конструюють образ «іншої росії» – модерної, ліберальної, нібито очищеної від імперського спадку, але при цьому дивовижно обережної у формулюваннях і принципово невизначеної у питаннях відповідальності.

Кіт над Галічем

19.10.2025

Стамбульський кіт Шекер-ага, за нашим звичаєм Цукор-пан, мешкав у старому, похиленому будиночку в дільниці Вефа, там, нижче мечеті Сулейманіє, ближче до Золотого Рогу. Там, де тіні мінаретів сплітаються з імлою, димом і морським повітрям, а кожен день пахне спеціями і кавою.

У тому домі оселилися сирійці – жінка з трьома дітьми. Чоловік їхній загинув у дорозі, коли небо сипало вогнем на землю, коли світ перевернувся й лишив тільки страх. Вони прибули сюди, до Стамбула, із пустими руками, з острахом замість мови. Люди навколо були чужі, і лише один кіт розумів їхнє горе. Родина жила, як могла, і хоч життя було гірке, але кицюн був ситенький, угодований. Світ іще не зовсім осиротів.

Казус Юлії Латиніної: «хАрошая русская лібералка»

22.07.2025 Юлія Латиніна – одна з найпомітніших російських «псевдоліберальних» журналісток, яка тривалий час позиціонувалася як критикиня путінського режиму. Її численні публікації, колонки та виступи на «Ехо Москви» і в YouTube-ефірах формували образ «незалежної інтелектуалки»

Мова як маркер ідентичності: динаміка мовної ситуації в Україні

27.06.2025 Мовна поведінка українців за останнє десятиліття зазнала глибоких трансформацій, які свідчать не лише про зміни в комунікативних практиках, а й про зрушення у сфері національної ідентичності.

Американський рецидив: Україна – не предмет торгу!

27.04.2025 Жодних сумнівів: Російська Федерація після розпаду СРСР не стала повноцінною модерною державою. Вона перетворилася на агресивне неоімперське утворення, яке паразитує на уламках радянської епохи. Московський центр не просто відмовився інтегруватися у світову спільноту на засадах рівноправного партнерства, він обрав шлях домінування, підкорення та експансії. Власне, Росія є типовою неоколонією – лише з тією відмінністю, що вона прагне сама бути метрополією.
Istanbul. Oda ku Czasoprzestszeni
03.04.2012

Szczęk, brzęk pędzącego tramwaju nagle mnie porywa, pozostawiając za plecami i na zawsze w moim sercu sześć dumnych minaretów, dumnie wznoszących się przed gigantyczną i poblakłą od czasu bryłą terakoty – symbolem kiedyś tak potężnej cywilizacji, która musiała ustąpić miejsce półksiężycom i zejść do nicości, pozostawiając swoje ślady na obrzeżach świata i w świadomości wyznawców jej religii.

A dalej pieszczące uszy nazwy: Gülhane, Sirkeci, Eminönü... Most łączący przeszłość i przyszłość, które teraz są całością. I tylko szaro-zielone fale smutnej zatoki pamiętają nie tylko te czasy, kiedy były one poważną przeszkodą dla podróżujących w sprawach mieszkańców lecz dla całych zaborczych armad. Nagle łapię spojrzenie czarnych, jak olbrzymie oliwki, i smutnych od beznadziei i monotonii życia oczu młodego rybaka. Biedak od urodzin jest zaręczony z Melancholią-Hüzün i już nawet nie spodziewa się na nadejście lepszych czasów czy jakieś zmiany w ogóle. Marzenia pędzą obok niego, jak ten tramwaj, który on widzi codziennie, ale nie wsiada do niego...

Dalej wspinam się labiryntem wąskich uliczek, obserwując kolorytną codzienność, która wcale mnie nie przeraża i nie wywołuje niechęci, odwrotnie. Bo to jest Ich codzienność, a dla mnie ten egzotyzm jest, niestety, chwilową rewelacją, czuję podziw i zachwyt. Oszołamiające zapachy köfte, börek, pide i innych miejscowych specjałów. A jakie dźwięki? Ze wszystkich stron rozbrzmiewa wesołe i życiodajne „Proszę-proszę-proszę”! Stosy pomarańcz i granatów, truskawek i winogron – świeże soki niczym przyjemność z życia są wyciskane w plastyk – „Proszę-proszę-proszę”! Szarawo-sina mgła przykrywa widok na kamienną wieżę i uderza w nos dymek prażonych kasztanów. „Kestane – Proszę-proszę-proszę”!

Zgrzytanie zabytkowego czerwonego tramwaju i unosiszę się w dal, po gwarnym Istiklal Caddesi, aż do placu Taksim. Gubię się w kolorowym tłumie tubylców i podziwiających widoki przybyszy.

Czy w tym miejscu życie nigdy się nie kończy? O każdej porze jest tłoczno, gwarnie i wesoło. W Beyoğlu rzadko spotkasz takie oczy, jak na mości. Tutaj jest inny świat, tutaj Hüzün odstępuję, chowając się w mrowisku biednych dzielnic Fenere, Fatih, Beyazit i duszach jego mieszkańców.

Ulicami Cihangir powoli schodzę do fontanny i meczetu Tophane, żeby patrząc na niespokojne prądy cieśniny zanurzyć się w atmosferę tego miejsca. Krzyki mew, sygnały wodnych tramwajów i hałas bawiącej się dziatwy to właśnie jest ta czarująca magia Czasoprzestrzeni, do której chce się wracać, w której chce się być... Krople rozbijających się o kamienne brzegi fal pobłyskują w różowych promieniach, chowającego się za dachami starego miasta słońca, żeby za chwili zniknąć w bezdnie granatowej wieczności. A w głowie nurtuje pamięć, mozaika wrażeń, kalejdoskop obrazów, dźwięków i zapachów.

Jestem z tobą na zawsze, jesteś moim, a ja jestem twój ko końca. Kocham Ciebie, Istambule!