Із пушкіним на щити голота просуває ‘русскій мір’

07.06.2024

Козацький гетьман Іван Мазепа був історичною постаттю, яка викликала багато емоцій і сеперечностей. Його бачили як романтичного героя, але зображували його також як зрадника… Московського царства.

Державний діяч європейського масштабу, талановитий політик, меценат, освічена людина, людина з трагічною долею і складним характером – таким він увійшов до культурно-естетичного канону.

Czytaj dalej →

Наставниця

19.02.2024 «Картки! Усі розумні думки, цитати зі статей й монографій ретельно записуй на картках. Переглядай, перечитуй і аналізуй. А потім намагайся укласти їх так, щоб думки розумних людей підтверджували твою концепцію» - саме так майже тридцять років тому Вікторія Анатоліївна Зарва вчила мене опрацьовувати матеріали для написання дипломної роботи – порівняння особливостей літературного процесу в українському та польському модерністському середовищі багатонаціонального Львова. Тепер моя перша наставниця у Німеччині, я в Польщі, а ці картки й досі зберігаються десь у шухлядах в окупованому Бердянську, в охопленій війною Україні.
Czytaj dalej →

Постколоніальні деконструкції

19.02.2024 Постколоніалізм є ключовою методологією в гуманітарних дослідженнях, оскільки він має важливі когнітивні, естетичні та прагматичні наслідки. Постколоніальний підхід дозволяє глибше зрозуміти сучасний світ, розкриваючи механізми влади та пригнічення, що походять з епохи колоніалізму та імперіалізму / неоімперіалізму, ставить питання про справедливість і рівність у контексті історичного процесу та сучасної нерівності, а також надає засоби боротися з дискримінацією та виключенням, що сприяє формуванню більш справедливого суспільства.
Czytaj dalej →

Maurice Barrès: „naród tytułowy” – pojęcie nieznane w Polsce

28.11.2023 Maurice Barrès, francuski pisarz i polityk, był jednym z najwybitniejszych przedstawicieli francuskiego nacjonalizmu na przełomie XIX i XX wieku. W swoich pracach często odwoływał się do pojęcia narodu tytułowego.
Barrès uważał, że naród tytułowy to naród, który jest dominujący w państwie, w którym żyje. Naród ten ma swoją własną kulturę, tradycje i język, które są przekazywane z pokolenia na pokolenie. Naród tytułowy ma również prawo do samostanowienia i do obrony swojej tożsamości.
Czytaj dalej →

Від Майдану до перемоги над псевдоімперією рашистів

21.11.2023

Революція Гідності, яка відбулася в Україні в 2013-2014 роках, була поворотним моментом в історії країни. Вона стала символом боротьби українського народу за свободу, демократію та європейське майбутнє.

Czytaj dalej →

Rosyjska kultura: unieważnienie, unicestwienie czy rewizja?

12.11.2023

Wojna w Ukrainie to punkt zwrotny w historii rosyjskiej kultury. Zmusza nas do ponownego przemyślenia sposobu, w jaki postrzegamy tę kulturę. Nie możemy już ignorować jej imperialistycznego charakteru i związków z przemocą. Musimy zacząć postrzegać rosyjską kulturę jako złożoną i kontrowersyjną, która zawiera zarówno elementy piękne, jak i przerażające.

Czytaj dalej →
Мій Істанбул: місто вічного непокою
24.06.2018
Дві стихії - повітря й вода - змішують криваво-червоне минуле і розмите майбутнє у цілісне химерне сьогодення.
Невизначеність і непевність... Ось що є суттю стамбульської душі.
Наче самотні, загублені у безмежжі душі, стамбульські чайки безнадійно кружляють над Босфором і Галічем, пролітають повз мінарети і башточки старого міста. Сповнене чорною тугою "кья-кья-кья" чутно звідусіль. І так вже століття...
Стамбул поглинула ніч, східна ніч, казкова й таємнича. Кобальтове небо вкрилося міріадами сріблястих зірок і, наче хустка Шагразади, оповило місто. Почалася подорож легендами Сходу, що триватиме аж до перших променів сонця.
Аромат ранкової кави спровокував приємний процес згадування: Ґалатський міст і мінарети мечетей Фатіх, Сулейманіє, вежа Стамбульського університету і велич Єні Джамі, сірість Галіча і блакить Босфору. А ген-ген на горизонті Адалар - Принцові острови.
Коли сонце ховається за небокраєм, а запах змеленої кави повністю вивітрюється - із закамарків підсвідомості виринають кольорові образи Стамбула, заклопотаного, гаміркого й рухливого. Босфорський рейвах! Він прекрасний!
Туреччина викликає подив і захоплення унікальністю природних ландшафтів, неповторною красою краєвидів і розмаїттям культурної мозаїки регіонів. Трабзонські пагорби, укриті чайними плантаціями, цукрова білизна гори Памуккале, сіро-коричнева суворість каппадокійських скель, суфійський символізм зелених мінаретів традиціоналістської Коньї, гірські фортеці Анкари, смарагдово-блакитні узбережжя Антальї, Даламана та Бодрума, історичний вимір Ізмірської затоки та Чанаккале, ліси Едірне й озера Испарти, абрикоси Малатьї та черешні Полонезкьоя - усі ці місця залишаються в пам'яті назавжди. І лише надбосфорська Туреччина, Стамбул, завойовує серця!
Я жадібно поглинав Істанбул разом із ковтками духмяної гарячої кави, насолоджуючись кожною краплею східного напою та кожним фрагментом спогадів про босфорське місто. Кавування стало згадуванням, поверненням у минуле, сподіванням на швидке повернення на стамбульські пагорби.
Хто не їздив у Стамбулі на раритетному трамваї, той не був у цьому місті. Поїздка з дільниці Ґалата вулицею Істікляль до площі Таксім, наче подорож у часі. Ледь спинаючись угору, червоний вагончик, який давно став одним із символів Істанбула, гучно стукотить старими деталями та повільно переміщує пасажирів із часів ХІІІ століття в урбаністичну сучасність. По дорозі залишається лише захоплюватися французькими особняками емоційно привласненого європейцями району амбасад Пера.
Зустрічаємося біля пам'ятника героям Турецької Республіки!
Подорож вапуром по Босфору, з Європи до Азії, справляє море вражень і породжує океан емоцій. Враження - це надто особистісне й інтимне, їх не треба описувати, а лишень отримувати й насолоджуватися, хапати кожну мить позитиву. А от емоції у всіх однакові: від захоплення та щастя до розчарування та смутку. Хіба не щастя за десять хвилин переміститеся з румелійського Кабаташа до анатолійського Кадикьоя, а потім із традиціоналістського Ускюдара до колись багатокультурного Ортакьоя?
Про це не треба питати! Це треба робити!
Вражень нам і емоцій!
Уже сам топонім "Істанбул" викликає у свідомості бунчучні картинки та тулумбасні відголоски. Стамбул - це образ, який ми самі формуємо, зберігаємо та віддано плекаємо. Якщо Стамбул Орхана Памука чорно-білий, то мій різнобарвний, гомінкий і надзвичайно ароматний.
Немає дня, щоб подумки я не повертався на береги Босфору. Щоразу, як наливаю в османські філіжанки духмяну каву, а потім роблю перший ковток - ще й відчуваю аромат Стамбула. Здається, це місто стало частиною моєї свідомості, мого єства.
Кава з цигаркою вдома - це ритуал, а кавовий аромат із тютюновим димком у Стамбулі - втілення мрії!
Утомлене сонце перекочувало з анатолійських пагорбів за румелійські хмарочоси. Горизонт нагадував криваві образи 1453, року захоплення Константинополя. Ніч лагідно огортала Стамбул. Турецький півмісяць уступав у свої права.
Момент виходу зі стамбульського аеропорту можна порівняти з відкриттям улюбленої та багаторазово перечитаної книги - ніби все знаєш, але читаєш, як уперше. Стамбул - це затишний рейвах (звучить дивно, але влучно)!
Вівторковий ранок почався традиційно: заварена кава, читання новин і осмислення сенсу сьогоднішнього політичного моменту в контексті ролі особистості в історії. Погода була похмура й дощова... А десь там, за морем, гомонів весняний Істанбул.
Уже п'яте століття Стамбул намагається всидіти на двох стільцях. Уперто пробує залишатися вірним східним османським традиціям і не відставати від трендів західної цивілізації. Силується погодити римсько-візантійську спадщину та легенди анатолійських кочівників. Буття на грані, на межі, на порубіжжі стало частиною менталітету босфорського мегаполіса. Не втрачайте нагоди зануритися в атмосферу міста, що балансує між Європою та Азією.
Коли східна ніч поглинає Стамбул, а сріблясті зорі вкривають небесне кобальтове полотно, тоді на запилених горищах і під скрипучими сходами босфорських особняків-яли оживають казки, що пам'ятають часи чарівної Шахерезади та золотоволосої Гюррем.
Треба тільки вміти слухати...
Навпроти старого Стамбула, мінаретів Ая-Софії та вежичок султанського палацу Топкати, Ґалатської башти і європеїзованого Бейоглу, на босфорських пагорбах спочиває Ускюдар - район позбавлений візантійської пихи і османської метушні. Затишок і розміреність Ускюдара виразно контрастують зі Стамбулом на румелійському березі. Це дільниця для "своїх".
Тільки оминайте пристані на берегах Босфору, бо легко згубитесь у натовпі.
Вітер і холод міцно тримали у гострих пазурах зневірені душі стамбульців. Щоранку ще заспані мешканці оточеного морями міста виглядали у вікно, сподіваючись віднайти хоч якісь ознаки весни. Проте, зима не відступала. Босфор сірів із кожним днем, втрачаючи сріблясто-блакитні відблиски. Здавалося, що колишня столиця османів назавжди позбавилася славетного різнобарв'я, а турки - будь-якої надії на краще майбутнє. Навіть спів муедзина був сповнений метафізичною тугою.
Невже весна забула про нас?
Аромат кави змішувався із мінорністю туманного ранку, розмивав риси повсякденності, підігрівав уяву та переносив у давноминулу атмосферу султанських палаців. Так починався безбарвний березневий четвер.