W rocznicę wybuchu wojny

03.03.2023 W dniu 27 lutego Zarząd Wydziału I Towarzystwa Naukowego Warszawskiego zorganizowało spotkanie naukowe, na którym prof. dr. hab. Lech Suchomłynow z Instytutu Slawistyki PAN przedstawił referat „Wojna rosyjsko-ukraińska: rozwód cywilizacji? (relacje Polaków z okupowanego miasta)”.

Bo teraz wypowiada się Ukraina

03.12.2022 Wojna rosyjsko-ukraińska zdominowała percepcję świata i zasadniczo zmieniła obraz świata na całej planecie. W sposób szczególny kontemplują te okrutne wydarzenia osoby z Ukrainy. Nie ważne czy jesteś tuż przy zmieniającej się linii frontu, czy przybywasz na bezpiecznych terenach na uchodźctwie.

Веселки нема! Є пам'ять і почуття…

01.09.2021 Твердження (уявлення), що після смерті тварини «йдуть на веселку» – це втеча від реальності, прояв захисного механізму людської психіки, яка намагається пом’якшити сприйняття факту втрати назавжди… Бо, як у відомій пісні, «навсегда – это слишком долго». Це, як діти, які прикривають долонями очі й кажуть: «Чик-чик. Я в домцю».

Моє Сараєво!

15.08.2021 Сараєво - уроче місто-цвинтар, що ліниво розкинулося у долині Південних Альп, на берегах річки Міляцці. Місцеві бошняки, які тепер складають 80 % городян, повільні та привітливі правовірні слов’яни-мусульмани.

Ефекти українсько-польської наукової співпраці

01.12.2020 Метою праці «Соціолінгвістичний компендіум» є ознайомлення майбутніх соціологів і філологів, а таж осіб зацікавлених цією проблематикою з основними поняттями, проблемами й методами соціолінгвістики – науки, що розвивається на стику мовознавства, соціальної психології та етнографії і вивчає проблеми, пов’язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.

Turecki obłęd i hüzün w tekstach Ece Temelkuran

27.11.2020 Bezkompromisowy stosunek tej autorki do polityczno-społecznej rzeczywistości w Turcji, jej dziennikarska działalność śledcza i poruszane tematy (kwestie wolności jednostek, feminizmu, Ormian i Kurdów) są często nieakceptowane w rodzinnym kraju pisarki.
Мій Істанбул: місто вічного непокою
24.06.2018
Дві стихії - повітря й вода - змішують криваво-червоне минуле і розмите майбутнє у цілісне химерне сьогодення.
Невизначеність і непевність... Ось що є суттю стамбульської душі.
Наче самотні, загублені у безмежжі душі, стамбульські чайки безнадійно кружляють над Босфором і Галічем, пролітають повз мінарети і башточки старого міста. Сповнене чорною тугою "кья-кья-кья" чутно звідусіль. І так вже століття...
Стамбул поглинула ніч, східна ніч, казкова й таємнича. Кобальтове небо вкрилося міріадами сріблястих зірок і, наче хустка Шагразади, оповило місто. Почалася подорож легендами Сходу, що триватиме аж до перших променів сонця.
Аромат ранкової кави спровокував приємний процес згадування: Ґалатський міст і мінарети мечетей Фатіх, Сулейманіє, вежа Стамбульського університету і велич Єні Джамі, сірість Галіча і блакить Босфору. А ген-ген на горизонті Адалар - Принцові острови.
Коли сонце ховається за небокраєм, а запах змеленої кави повністю вивітрюється - із закамарків підсвідомості виринають кольорові образи Стамбула, заклопотаного, гаміркого й рухливого. Босфорський рейвах! Він прекрасний!
Туреччина викликає подив і захоплення унікальністю природних ландшафтів, неповторною красою краєвидів і розмаїттям культурної мозаїки регіонів. Трабзонські пагорби, укриті чайними плантаціями, цукрова білизна гори Памуккале, сіро-коричнева суворість каппадокійських скель, суфійський символізм зелених мінаретів традиціоналістської Коньї, гірські фортеці Анкари, смарагдово-блакитні узбережжя Антальї, Даламана та Бодрума, історичний вимір Ізмірської затоки та Чанаккале, ліси Едірне й озера Испарти, абрикоси Малатьї та черешні Полонезкьоя - усі ці місця залишаються в пам'яті назавжди. І лише надбосфорська Туреччина, Стамбул, завойовує серця!
Я жадібно поглинав Істанбул разом із ковтками духмяної гарячої кави, насолоджуючись кожною краплею східного напою та кожним фрагментом спогадів про босфорське місто. Кавування стало згадуванням, поверненням у минуле, сподіванням на швидке повернення на стамбульські пагорби.
Хто не їздив у Стамбулі на раритетному трамваї, той не був у цьому місті. Поїздка з дільниці Ґалата вулицею Істікляль до площі Таксім, наче подорож у часі. Ледь спинаючись угору, червоний вагончик, який давно став одним із символів Істанбула, гучно стукотить старими деталями та повільно переміщує пасажирів із часів ХІІІ століття в урбаністичну сучасність. По дорозі залишається лише захоплюватися французькими особняками емоційно привласненого європейцями району амбасад Пера.
Зустрічаємося біля пам'ятника героям Турецької Республіки!
Подорож вапуром по Босфору, з Європи до Азії, справляє море вражень і породжує океан емоцій. Враження - це надто особистісне й інтимне, їх не треба описувати, а лишень отримувати й насолоджуватися, хапати кожну мить позитиву. А от емоції у всіх однакові: від захоплення та щастя до розчарування та смутку. Хіба не щастя за десять хвилин переміститеся з румелійського Кабаташа до анатолійського Кадикьоя, а потім із традиціоналістського Ускюдара до колись багатокультурного Ортакьоя?
Про це не треба питати! Це треба робити!
Вражень нам і емоцій!
Уже сам топонім "Істанбул" викликає у свідомості бунчучні картинки та тулумбасні відголоски. Стамбул - це образ, який ми самі формуємо, зберігаємо та віддано плекаємо. Якщо Стамбул Орхана Памука чорно-білий, то мій різнобарвний, гомінкий і надзвичайно ароматний.
Немає дня, щоб подумки я не повертався на береги Босфору. Щоразу, як наливаю в османські філіжанки духмяну каву, а потім роблю перший ковток - ще й відчуваю аромат Стамбула. Здається, це місто стало частиною моєї свідомості, мого єства.
Кава з цигаркою вдома - це ритуал, а кавовий аромат із тютюновим димком у Стамбулі - втілення мрії!
Утомлене сонце перекочувало з анатолійських пагорбів за румелійські хмарочоси. Горизонт нагадував криваві образи 1453, року захоплення Константинополя. Ніч лагідно огортала Стамбул. Турецький півмісяць уступав у свої права.
Момент виходу зі стамбульського аеропорту можна порівняти з відкриттям улюбленої та багаторазово перечитаної книги - ніби все знаєш, але читаєш, як уперше. Стамбул - це затишний рейвах (звучить дивно, але влучно)!
Вівторковий ранок почався традиційно: заварена кава, читання новин і осмислення сенсу сьогоднішнього політичного моменту в контексті ролі особистості в історії. Погода була похмура й дощова... А десь там, за морем, гомонів весняний Істанбул.
Уже п'яте століття Стамбул намагається всидіти на двох стільцях. Уперто пробує залишатися вірним східним османським традиціям і не відставати від трендів західної цивілізації. Силується погодити римсько-візантійську спадщину та легенди анатолійських кочівників. Буття на грані, на межі, на порубіжжі стало частиною менталітету босфорського мегаполіса. Не втрачайте нагоди зануритися в атмосферу міста, що балансує між Європою та Азією.
Коли східна ніч поглинає Стамбул, а сріблясті зорі вкривають небесне кобальтове полотно, тоді на запилених горищах і під скрипучими сходами босфорських особняків-яли оживають казки, що пам'ятають часи чарівної Шахерезади та золотоволосої Гюррем.
Треба тільки вміти слухати...
Навпроти старого Стамбула, мінаретів Ая-Софії та вежичок султанського палацу Топкати, Ґалатської башти і європеїзованого Бейоглу, на босфорських пагорбах спочиває Ускюдар - район позбавлений візантійської пихи і османської метушні. Затишок і розміреність Ускюдара виразно контрастують зі Стамбулом на румелійському березі. Це дільниця для "своїх".
Тільки оминайте пристані на берегах Босфору, бо легко згубитесь у натовпі.
Вітер і холод міцно тримали у гострих пазурах зневірені душі стамбульців. Щоранку ще заспані мешканці оточеного морями міста виглядали у вікно, сподіваючись віднайти хоч якісь ознаки весни. Проте, зима не відступала. Босфор сірів із кожним днем, втрачаючи сріблясто-блакитні відблиски. Здавалося, що колишня столиця османів назавжди позбавилася славетного різнобарв'я, а турки - будь-якої надії на краще майбутнє. Навіть спів муедзина був сповнений метафізичною тугою.
Невже весна забула про нас?
Аромат кави змішувався із мінорністю туманного ранку, розмивав риси повсякденності, підігрівав уяву та переносив у давноминулу атмосферу султанських палаців. Так починався безбарвний березневий четвер.