Постколоніалізм є ключовою методологією в гуманітарних дослідженнях, оскільки він має важливі когнітивні, естетичні та прагматичні наслідки. Постколоніальний підхід дозволяє глибше зрозуміти сучасний світ, розкриваючи механізми влади та пригнічення, що походять з епохи колоніалізму та імперіалізму / неоімперіалізму, ставить питання про справедливість і рівність у контексті історичного процесу та сучасної нерівності, а також надає засоби боротися з дискримінацією та виключенням, що сприяє формуванню більш справедливого суспільства. Однак, щоб повною мірою використати потенціал постколоніалізму, необхідно його розширювати та модифікувати. Серед іншого, варто взяти до уваги специфіку колонізації, що здійснювалася західноєвропейськими країнами, явище подвійної колонізації (ситуація, коли країна була колонізована двома різними імперіями), подвійний статус колонізатора і колонізованого (ситуація, коли країна була одночасно і колонізатор і колонія) та окремо розглядати специфіку російського та радянського імперіалізму, які мали відмінний від европейського характер колонізації. Лише врахування цих нюансів удосконалить інструментарій досліджень, дозволить повною мірою використати потенціал постколоніальних студій і сприятиме більш комплексному й адекватному розумінню сучасного світу.

Навіть у третьому десятилітті ХХІ століття постколоніальні дослідження виявляються проблемою для тих, хто віддає перевагу чітким і точним визначенням. Передовсім необхідно розрізняти два поняття: «постколоніальність» і «постколоніалізм».

Перший – ми розуміємо як стан, що склався після колонізації та характеризується складними механізмами деколонізації, тобто процесами звільнення націй/територій/культур від колоніальної залежності. У цьому контексті колонізована культура повертає домінуючий статус, але в процесі свого відродження та розвитку вона зіткається зі спадщиною колоніалізму. Постколоніальність як стан є явищем складним і багатоаспектний, який має політичний, суспільний та культурний виміри. Цей стан, серед іншого, позначений тривалим впливом колоніалізму на культуру, політику, економіку та суспільства колонізованих країн, боротьбою за визволення чи відновлення автономії та власне деколонізацію, а також процесами становлення (ре/формування) ідентичності та боротьби за місце в постколоніальному світі.

У свою чергу, постколоніалізм – це спосіб опису описаного стану, тобто методологія досліджень, що аналізують впливи колоніалізму на сучасний світ. Ця методологія, серед іншого, пропонує інструментарій для аналізу механізмів реалізації влади та засобів пригнічення, породжених епохою колоніалізму. Це дозволяє досліджувати сучасну нерівність і дискримінацію як спадок колоніалізму й як стратегії опору та боротьби за справедливість.

Розуміння постколоніалізму вимагає врахування як історичного контексту, так і сучасних реалій. Це процес постійних рефлексій і редефініцій, що робить постколоніалізм сферою наукових досліджень, сповнених неочікуваних викликів, але також надзвичайно важливих для розуміння як минулого, так і сучасного світу.

Даріуш Скорчевський слушно зазначає, що «саме цей момент боротьби з тим, що не цілком належить минулому, є вихідною передумовою постколоніальної теорії». Цитуючи праці Ані Лумбі, Калпани Сешадрі-Крукс, Гаятрі Співак та ін., польський дослідник стверджує, що: «Постколоніалізм є водночас «щось нове», це не «кінець колонізації» і не антиколоніалізм...» (...) Ідеться передусім про певний спосіб мислення, що свідчить про усвідомлення необхідності демонтажу імперських структур, які залишилися в культурі підпорядкованого народу/популяції після падіння гегемона та формального припинення колоніальної залежності, отже є засобом подолання колонізації».

З цієї перспективи постколоніалізм не виглядає як черговий етап культурної рефлексії після деколонізації. Однак, це стає викликом для сучасного розуміння історико-літературного процесу. За такого підходу література підпорядковується схемі розвитку, в якій центральне місце посідає невизначена й безсумнівна колоніальна епоха.

Постколоніалізм підкреслює маргіналізацію та виключення голосів і досвіду колонізованих в традиційних літературних наративах. Отже, постколоніальна оптика дозволяє аналізувати літературні тексти з урахуванням колоніального контексту та його впливів на авторів, персонажів текстів і мову. Відзначає та описує стратегії опору та спротиву, які використовують творці, пов’язані з колонізованими територіями. Зрештою, постколоніалізм включає твори авторів, яких раніше не було в канонах літератури через їхнє походження, проблематику чи тематику.

Таким чином, постколоніалізм стає інструментом деконструкції європоцентричної/російськоцентричної та колоніальної парадигми в літературознавстві, а також дозволяє більш широко та комплексно поглянути на історію літератури та літературні процеси взагалі.

Lech Suchomłynow