Kolejny wyjazd do Paryża!

16.10.2010 Kolejny wyjazd do Paryża!

Panoramiczne zdjęcia

10.10.2010 panoramiczne zdjęcia

Wizyta do Uniwersytetu Rzeszowskiego

04.09.2010 3 września br. przebywali w Uniwersytecie Rzeszowskim prof. Lidia Antoszkina (rektor Uniwersytetu Managementu i Biznesu w Berdiańsku) i doc. dr Lech Suchomłynow (dziekan Wydziału Społeczno-Gospodarczego).

Konferencja Polonistyk Uniwersyteckich w Rzeszowie

26.08.2010 W dniach 12-13 maja 2010 r. w Instytucie Filologii Polskiej Uniwersytetu Rzeszowskiego odbyło się spotkanie plenarne Konferencji Polonistyk Uniwersyteckich...
Стамбул Памука
25.11.2020

Ти можеш або обожнювати, або ненавидіти Стамбул, але це місто ніколи не залишить байдужим. Якщо ти щиро полюбиш це місто на двох континентах – Стамбул віддячиться – обгорне тебе своєю таємничою легендою буття на пограниччі. Ти зможеш почути шепіт століть і відчути подих історії багатокультурної цивілізації на Боспорі, почуєш і побачиш, як єднається Схід і Захід, які насправді є їх лишень власними карикатурними відбитками. Ти зрозумієш суть Genius Loci. Просто тримай очі і серце відкритими… Як Орхан Памук…

Творчість турецького письменника Орхана Памука є своєрідним синтезом потужної традиції західноєвропейського роману та східного світосприйняття, філософії й колориту. Авторський мультикультуралізм і пограничність є невід’ємною складовою особистості письменника.

„Інший” є постійним елементом художнього світу чи не усіх творів Памука. На думку письменника, саме втрачена культурна різнорідність Туреччини визначала сутність великої Османської імперії як правонаступника Візантії.

У романі «Стамбул. Місто спогадів» елементи інших культур, певні знаки-коди, стародавні будівлі, що розташовані у занехаяних районах Стамбула, стали невід’ємним елементом культурного краєвиду міста на Босфорі і не викликають жодних емоцій у місцевого населення.

О. Памук слушно зазначав:
«Щоби мати можливість насолоджуватись випадковістю краси бідних кварталів і руїн, що поросли травою, треба бути тут чужинцем. Зруйновані мури, спорожніла й закинута обитель дервішів, пересохле джерело, вісімдесятилітня майстерня, де вже давно ніхто те працює, спорожнілі халупи, які полишили греки, вірмени та євреї, рятуючись від переслідувань, неначе роблять виклик перспективі, – усі вони трохи похилились (деякі підпирають одна одну, немов на карикатурі), деформовані дахи, еркери й віконні рами – усе це взагалі не здається гарним і правильним місцевим мешканцям, тому що свідчить про злиденність, неохайність і безвихідь».

Роздвоєність перспектив сприйняття Стамбула, східна та західна, наголошує О. Памук, призводить до вічного пошуку якогось спільного, об’єднаного образу, проте чорно-біла колористика вічного міста, з його чудовою візантійською та османською архітектурою, завжди нагадуватиме «про болючу капітуляцію перед принизливим напором європейців і одвічною злиденністю, до якої треба звикнути, як до невиліковної хвороби».

У середині ХХ століття палаючі на берегах Босфору яли, що не так давно ототожнювались з традиціями багатокультурної цивілізації, ставали знаками занепаду історичної пам’яті, втрати зв’язків з минувшиною, синонімами деструкції та дезорієнтації, проте, передусім, символом багатозначної метафізичної східної меланхолії, яку в ісламській культурі називають Hüzun.