Istanbul. Oda ku Czasoprzestszeni

03.04.2012

Nie ma dnia bym nie wspomniał, bym nie wrócił myślami do tego miejsca, bym nie dotknął go fibrami swojej duszy. Już prawie od sześciu lat codziennie jestem tam. Nie muszę lecieć czy jechać, po prostu obrazy tego miejsca stale wyłaniają się łagodnie z mojej wyobraźni, przysłaniając rzeczywistość i codzienność. Jest we mnie, a ja w nim. Odbieram to jako najwyższą daność, więc już od dawna nawet nie próbuję dotrzeć do prawdy: co mnie łączy z tym miejscem. Niepoznawalna metafizyka naszych stosunków pozostaje niewyjaśniona i dlatego taka czarująco słodka, jak owoc dojrzałej kaki czy figi, a raczej małej wzorzystej filiżanki mocnej tutejszej kawy.

W cieniu Minotaura

30.03.2012

Umbert Eco, twórca teorii dzieła „otwartego” i wieloznacznego, uważał, że sztuka skłania odbiorcę do własnych refleksji. Twierdził też, że „labirynt klasyczny jest sam w sobie nicią Ariadny”. Idąc w ślady włoskiego filozofa, spróbuję przedstawić swoją wizję nowych wierszy Mieczysława Arkadiusza Łypa: W cieniu Minotaura, W krainie Ariadny, Fresk minojski i Rydwan Heliosa.

Wrażenia "białej małpy"

12.02.2012

Okcydentalność rządzi umysłami... Europocentryzm mocno tkwi w podświadomości... Zachodnie wzorce kulturowe dominują w wyobraźni...

Jak my się mylimy, myśląc, że jesteśmy najlepsi! Błąd i zacofanie kulturowe! Ograniczoność i zamkniętość na „Inność”!

Polakom wstęp wzbroniony?

15.12.2011

Na wstępie zaznaczę, że nikogo nie chcę obrazić tym artykułem oraz nie zamierzam wzmacniać istniejących stereotypów (pseudo?). Chciałbym podzielić się własnymi obserwacjami i krótkimi rozważaniami, które były sprowokowane tabliczką, zauważoną na vaporetto w Wenecji.

Od dzisiaj na Ukrainie obowiązuje czas „Doniecki”

20.09.2011

Po raz kolejny Najwyższa Rada Ukrainy, zdominowana przez frakcję Partii Regionów pokazała, że najwyższy organ ustawodawczy krainy jest niczym innym, tylko sytuacyjnym zbiegowiskiem idiotów...

Thalys, PKP i UZ

12.09.2011

Ukraina, Polska czy Belgia – nie ma znaczenia! Ludzie wszędzie są do siebie podobni, szczególnie w chwilach nadzwyczajnych. Powiedzmy wsiadanie do pociągu. Dlaczego właśnie pociąg – bo jadę z Brukseli do Paryża...

Стамбул поглинає поступово, але безповоротно
31.01.2019
В азійській частині Стамбула, у Кадикьої, є дільниця з дивною назвою «Мода». Район богемний… просоціалістична дільниця вільнодумства, місце скупчення новоявленого істеблішменту і притулок тутешніх фриків. Тут вінтажні бутики сусідують із тату-салонами, а у гламурних кнайпах студенти й офісний планктон п’є раки, вино та пиво.
Стамбульська Мода – орієнтальний виклик європейському Бейоглу.
Орхан Памук писав: «Я народився у Стамбулі 7 червня 1952 року в маленькій приватній клініці в районі Мода…».
Висновки робіть самі!
Істанбул – місто тисячі «фонтанів» - çeşme. У старих дільницях потурченого Константинополя чи не за кожним рогом, серед вже пізніших забудов, приховуються «чешме». По суті це облаштовані крани з питною водою, яка була та й досі залишається життєдайним джерелом у посушливому та спекотному Стамбулі.
Представники династії Османів, беї та аги, окрім мечетей, медресе та хамамів-лазень, завжди будували на свою честь «чешме» – справжні витвори орієнтального мистецтва, увічнюючи себе – коханих і вирішуючи гостру проблему водопостачання.
Стамбул – провінційний затишок, сільський спокій та естетична занедбаність. Це не туристичний Султанахмет чи Бейоглу, не респектабельний Тешвікіє, не бізнесовий Левент і не спальний Кючюкчекмедже.
У старих дільницях, віддалених від асфальтованих трас, ще зберігається поросла травою бруківка, а стіни старих будинків із дерев’яними віконницями ще прикрашають квіти. Тут немає галасу й метушні, а мешканці ще й досі згадують стародавні перекази про султанів, візирів і беїв.
Істанбул уміє дивувати.
Пойраз вщух, але свинцеві хмари й далі кружляли над Стамбулом. Іноді було чутно віддалений гуркіт грому. Де-не-де раптова злива накривала цілі дільниці міста, а стрімкі потоки дощової води заливали бруківку надбосфорських узвозів, простуючи поміж кручами ген-ген до морських вод протоки і Галіча. Аж раптом на сіро-синьому полотні зимового неба з’явилася веселкова арка.
Негода поступалася.
Мокрі віконні шиби, на тротуарах калюжі з бульбашками, вітер ганяє сміття.
Коти й люди поховалися, парасольки зникли. Лише невгамовні чайки кружляють над Стамбулом.
Місто тужить за минулим, плаче, очищується…
Місто посіріло та вкрилося імлою безнадії. Північно-східний вітер Пойраз здійняв величезні хвилі та розгойдував безпорадні кораблики-вапури, стрімко вдирався до людських душ і позбавляв їх останньої надії. У Стамбулі панувала зима…
Фіолетовий – втілює філософію єдності протилежностей, він містить у собі два цілком різні кольори – гарячий червоний і холодний синій, які зливаються й утворюють особливий відтінок, символ гармонії антиномій.
Мій Стамбул фіолетовий, бо є місцем єднання двох дихотомій – сентиментального Сходу і прагматичного Заходу.