Твердження (уявлення), що після смерті тварини «йдуть на веселку» – це втеча від реальності, прояв захисного механізму людської психіки, яка намагається пом’якшити сприйняття факту втрати назавжди… Бо, як у відомій пісні, «навсегда – это слишком долго». Це, як діти, які прикривають долонями очі й кажуть: «Чик-чик. Я в домцю».

Мурата, кольору крем-брюле, більше нема… Серце шафранового котика не витримало… Гоноровий і норовистий пухнастик із бурштиновими очима пішов раптово і назавжди…

31 серпня, як передвісник осені, впав з дерева життя перший пожовклий листочок – Мурат-паша.

Перший день осені. Зранку ніхто тебе не тицькає, не плутається поміж ногами і не «колядує» на кухні. Все! Залишається пам'ять і… почуття…

P.S. Згадався вірш Івана Величковського

Минути

До Зегарка належать єще і минути,
прето подобно і тих не треба минути.

Минути всіх общії

Минет младенчество.
Минет отрочество.
Минет юношество.
Минет мужество.
Минет старчество.
Минет престарілость.
Минет весна.
Минет літо.
Минет осінь.
Минет зима.
Минуть всі літа.
Минуть всі времена.
А над все минет час покаянія.