Козацький гетьман Іван Мазепа був історичною постаттю, яка викликала багато емоцій і сеперечностей. Його бачили як романтичного героя, але зображували його також як зрадника… Московського царства.

Державний діяч європейського масштабу, талановитий політик, меценат, освічена людина, людина з трагічною долею і складним характером – таким він увійшов до культурно-естетичного канону.

Мазепа в історії та культурі.

Особистість гетьмана стала невичерпним джерелом для митців світового рівня: живописців, композиторів, письменників різних часів і народів. До постаті гетьмана Мазепи зверталися представники літератури різних країн, зокрема Англії, Франції, Німеччини, Польщі. У світовій літературі переважає романтичний опис пригод молодого українського гетьмана, підкорювача жіночих сердець, але також зображувався як тираноборець, який б’ється за волю українських земель, як бунтар, який не відважився повстати проти влади царизму. Життя і діяльність Івана Мазепи були багаті на події та драматичні повороти, що робить його ідеальним героєм для літературного твору. Досить згадати імена Вольтера, Байрона, Гюго чи поляка Лепського.

Чи у цьому контексті варто згадувати картину Ораса Верне? Переглянувши декілька тем для майбутньої роботи та відмовившись від сюжету з Лаурою та Петраркою, Орас Верне обрав овіяну таємницею історію з життя легендарного українського гетьмана Івана Мазепи, описану в «Історії Карла XII, короля Швеції» Вольтера та поемі лорда Байрона. За переказами, Мазепа закохався в дружину польського шляхтича, який помстився йому, прив’язавши майбутнього гетьмана до спини дикого коня й відпустивши в ліс, де після короткочасної погоні вовків він потрапив до нього. був знайдений і врятований українськими селянами.

Якщо Байрон створює образ Мазепи – титана, сильної, могутньої, рішучої та самолюбного, але критичної до себе особистості, відданої, вольової людини, незалежної й вірної ідеалам, то пушкінський Мазепа в поемі «Полтава» (1828) – зрадник, жертва пристрасті, безсердечна людина, хитрий правитель, недолугий негідник, бешкетник і політичний авантюрист.

Тімоті Ґартон Еш слушно зазначає: «У відомій поемі Пушкін зображує козацького гетьмана Мазепу примхливим зрадником, ворогом героїчного царя Петра Першого, який у 1709 році переміг шведів у Полтавській битві й незабаром заснував Російську імперію».

Пушкін, описуючи легендарного гетьмана Мазепу, створює спотворений і стереотипний образ цілого народу, ілюструючи його антиукраїнськими метафорами та алюзіями.

З легкої руки московських істориків, у тім Миколи Карамзіна, вважали гетьмана людиною, яка зрадила ‘русскій мір’. Іван Мазепа в поемі Пушкіна – злодій, який не заслуговує прощення, підступний зрадник, який не виправдав довіри російського царя, холоднокровний і безжалісний мерзотник, який без вагань проллє ріки крові, «Іуда, віроломна душа», «ворог Росії», «нищитель священної невинності» та інші нісенітниці. Так, принижуючи Івана Мазепу, імперський холуй Пушкін оспівував царя, а з ним і все самодержавство на чолі з тодішнім тираном Миколою І. Таке трактування постаті Мазепи узгоджується з офіційною російською лінією, яка увічнювала образ гетьмана як зрадника і ворога Росії. Сформований Пушкіним негативний образ Мазепи, «домальовували» наступні покоління московитських істориків-містифікаторів та письменників-підлабузників, що влаштовувало російську імперську владу.

Відомо, що після придушення повстання декабристів Пушкін опинився в скрутному становищі. Був засланий на південь імперії – окуповані та колонізовані території, де перебував під суворим наглядом таємної поліції. Щоб повернути собі свободу, йому довелося спробувати здобути прихильність царя Миколи І. Поема «Полтава» була ідеальним засобом для цього. Пушкін представив Петра I (який вигадав росію) як переможного вождя, який переміг ворога Росії – шведів. Вірш був добре сприйнятий російською владою та імперською елітою (решта московитів не вміла читати). Пушкіна повернули із заслання та надали дозвіл повернутися до Петербурга. Незабаром, після цього митеця-маніпулятора було запрошено аудієнцію у царя. Отже, «Полтава» стала важливим моментом у кар'єрі Пушкіна. Завдяки їй літератор став «офіційним поетом» Росії. Входив до імперського кола російського істеблішменту та просував імперсько-колоніальні наративи.