Істанбул: чужі цього не відчувають...

14.03.2018

Сумні та пригнічені стамбульці, наче тіні давно померлих пращурів, повільно шкандибають вуличками таємничого міста. Тягар призабутої славетної спадщини залишив свій відбиток у свідомості турків, позначився на їхніх рухах, мові й емоціях. Чорна безнадія та ....

Czytaj dalej →

Істанбул: смуток із присмаком кави

15.01.2018

Безвинні хмаринки, наче непричесані думки у моїй голові, кружляли над старим містом, Босфором і Мармуровим морем, чіпляючись за мінарети Айя-Софії, Султана Ахмета, Ґазі Атікалі Паші... Утомлені життям підстаркуваті ефенді варили та смажили кукурудзу-мисир, продавали салеп і шербет, поліціянти ліниво проходжувалися бруківкою Іподрому. Запах свіжоспечених бубликів-сімітів змішувався з морським повітрям.

Czytaj dalej →

Кава, Стамбул і потік свідомості

19.03.2017

Стамбул майже ніколи не спить. Турецька пітьма надходить раптово й поглинає зненацька. Босфорські ночі таємничі й лагідні, наче кішка, що нишком підкрадається до своєї жертви. Будьте пильними, насолоджуючись східною ніччю… Деви та джини чигають повсюди…

Czytaj dalej →

Многонациональность - это богатство Бердянска

13.03.2017

«Бердянские ведомости», №6(785) 9 февраля 2017.
Председатель Польского культурно-просветительного общества «Возрождение» Алексей Сухомлинов: «Многонациональность - это богатство Бердянска»
Интервью.

Czytaj dalej →

Історії моїх котів

12.03.2017

У центрі Кастилії, на берегах річки Тахо розкинулося славетне місто Толедо. Натовпи туристів із захопленням розглядають історичні пам'ятки, що увібрали в себе найкраще з багатьох культур і двох цивілізацій. Тут, як і в багатьох містах Іберійського півострова, берберсько-ісламська культура накладається на європейсько-християнську...

Czytaj dalej →

Кавове філософствування: про котів і життя

09.07.2016

Є два чинники, які мають неабиякий уплив на моє життя і світосприйняття — це коти, передовсім мій улюблений Османчик, і кава, справжня, гаряча й солодка, кава по-турецьки. Зазвичай мій ранок починається з муркання смугастої істоти і горнятка коричневої запашної суміші.

Czytaj dalej →
Кава, Стамбул і потік свідомості
19.03.2017
Стамбул майже ніколи не спить.  Турецька пітьма надходить раптово й поглинає зненацька.  Босфорські ночі таємничі й лагідні, наче кішка, що нишком підкрадається до своєї жертви.  Будьте пильними, насолоджуючись східною ніччю… Деви та джини чигають повсюди… 
Легенди Анатолії заколисують бунтарський дух, сельджуцькі пісні приземлюють кочівницьку душу, турецькі мелодії присипляють чуйність мандрівника. Ти вільний допоки подумки в Анатолії... 
З кожним ковтком ранішньої кави ми стаємо ближче до осині, до пожовклого листя і першого снігу. Спекотне й метушливе літо стає минувшиною, а вчорашній день іде у небуття. Назавжди...  Спробуй затримати мить - насолоджуйся ранковою кавою!
Зрана тільки кава, а кава в Істанбулі - це просто казка! Отже, заплющуємо очі й уявляймо Галатський міст і Нову мечеть у Eminönü. Східного колориту нам на увесь тиждень!
Fitch знизило прогноз по рейтингу Туреччини до негативного. Мене це не дивує.  Ось, що буває, коли під прикриттям "захисту" демократії необґрунтовано амбіційні узурпатори, спираючись на неосвічену (читай ватну) біомасу, намагаються поставити власні інтереси поза загальноприйняті суспільно-політичні норми. Ось, що буває, коли свідома частина населення боїться проявити громадянську позицію. Недарма Ататюрк на конституційному рівні закріпив армію гарантом світськості Туреччини.  Більшість не завжди має рацію! Не бійтеся йти у супереч думки ватної більшості. Будь собою! 
Кава зі "шкільним" присмаком.  Сьогодні тільки +21.5 і небо вкрите хмарами. Осінь анонсує своє панування.  Витягаємо та прасуємо білі сорочки і блузи. Незабаром 1 вересня - "свято" наближається! 
Ми любимо не реальність, а створені нашою уявою образи, які старанно плекаємо. Моя Туреччина саме така, як пісні опальної співачки Sıla. 
Sic transit gloria mundi!  Кава у перший день після відпустки - це ретроспекція тих позитивних емоцій, які супроводжували тебе протягом цілого року. Повернення до реалій - це своєрідний моральний delirium tremens
Перший робочий день - це як поцілунок з колишньою коханкою, з якою давно розлучився. Нахабно збурює екзистенційну філософію та керує твоїм сьогоденням.
Повний сюр... Усі ми живемо за встановленими позірним суспільством нормами і правилами - за сценарієм чи інструкцією. Спроби жити - це банальна імітація. Навколо декорації та бутафорія, а ми - дешеві актори...  Маячня, одним словом :-) Піду заварювати каву.
1 вересня! Сьогодні тільки ледащий не пише про початок осені й навчального року. Щоб відійти від стереотипів, також від власних, цього дня винятково замість кави буде чай, його рештки, але з пречудовим видом на Око Світу! Нехай нас стамбулить усю осінь! Inşallah. 
Tarlabaşı. Одне з наймагічніших місць Стамбула та й, напевно, світу. Наприкінці ХІХ століття це був район фешенебельних резиденцій і дипломатичних представництв, ексклюзивних крамничок і популярних ресторанів. Саме тут помер польський романтик Адам Міцкевич. Це був початок закату історії "хворої людини на Брсфорі", Османської імперії. Починає прискорюватися процес рафінації колективної стамбульської меланхолії - hüzün. Друга половина ХХ століття повністю спотворила колишній образ Tarlabaşı. Тепер це район бідних прибульців з Анатолії та емігрантів зі Сходу.  Стамбул має різні обличчя...
Усвідомив, що турецьку естраду й поп виконавців знаю набагато краще, ніж вітчизняних. Про кацапстанських годі й казати :-)  Слухайте турецьке радіо!
Нижній район мечеті Сулейманіє, де знаходяться тюрбе Султана-Законодавця (Сулеймана Пишного) та Гюррем (Роксолани), завжди славився ремісниками, які створювали справжні шедеври з міді.  І сьогодні тут чимало майстерень. Сучасні витвори стамбульських ремісників вражають своєю витонченістю й екзотичністю. Прогулянки покрученими й, на жаль, занедбаними вуличками Вефи, що провадять до Галича (Золотого Рогу) і Еміньоню, - це справжня естетична насолода. Тут ви неодмінно зустрінете привид колишньої величі імперії Османів, поношений і забутий.
Старий Стамбул нагадує сурнаме (ілюстровану книгу, присвячену пишним султанським церемоніям). Довжелезні черги туристів-зівак на вході до палаців Топкапи чи Долмабахче вишикувалися, наче вірнопіддані властителя світу, щоб віддати пошану володареві. І так само, як у багатонаціональній імперії, тут лунають різні мови, а очі сповнені надії доторкнутися до Надзвичайного. Минають століття... змінюються володарі.. відходять у небуття імперії... І тільки людська цікавість (найкоротша дорога до пекла) залишається незмінною... 
Laleli – „район тюльпанів” i Aksaray „білий палац”- це справжній мурашник, створений людьми. Хоч тут і знаходиться адміністрація Великого Стамбула (İstanbul Büyükşehir Belediyesi), все одно ця частина міста виглядає, як справжнісінький східний базар. До того ж тут містяться крамниці й фірми, що активно співпрацюють з громадянами з пострадянського простору, а тому колишні співвітчизники у цих районах і бізнес роблять, і споживають турецькі дьонери, і ночують. Одним словом – світова толока.  Проте, є тут два справжні архітектурні витвори, заради яких варто відвідати ці райони – Мечеть Шехзаде і Мечеть Пертевніял Валиде Султан. Перша є класичним творінням великого Сінана, тут спочивають сини Сулеймана-Законодавця і Гюррем-Роксолани. Друг – дивовижна еклектика ренесансу, готики, рококо та традиційного османського стилю.  Щоправда, є ще одне місце, яке складно віднайти у цьому мурашнику – це Караван сарай Taşhan. Тут, після базарної метушні, дзюрчання османського фонтану видається райською мелодією, а кава смакує, як ніде інде. От тільки Гурій бракує. Стамбул приховує безліч справжніх архітектурних шедеврів, які не залишать вас байдужими.
Гамірний і метушливий Істанбул закінчується за першим мостом на Босфорі, за колишнім грецьким поселенням Ортакьой, улюбленим місцем відпочинку місцевих і туристів. А далі, на берегах протоки, посеред румелійських пагорбів розкинулося "албанське село" - Аrnavutköy. Це тепер босфорські поселення стали частиною великого міста, а колись, у сиві часи османських правителів, лише обрані, тільки паші могли собі дозволити побудувати тут садиби та коли не коли залишати Столицю Світу, ховаючись від пильного ока султанських навушників.  На відміну від мінливого Стамбула, що невпинно модернізувався та європеїзувався, тут все залишалося як за давніх часів.   Босфорскі особняки, які у турецькій мови мають власну назву "яли" (yalı), на тлі численних хмарочосів на пагорбах міста виглядають, як справжні перлини османського зодчества, викликаючи певний дисонанс сприйняття Стамбула, як цілісності. Мереживні яли Арнавуткьоя, німі свідки бурхливих подій ХІХ - ХХІ століть, наче докір сучасним туркам за втрачену велич Босфорської Цивілізації. 
Дещо про турецьку кухню. Ремарка: 12 вересня Курбан Байрам. Потоки крови офірних тварин потечуть схилами Анатолії та Румелії. Чоловіки роздаватимуть пожертви, а жінки куховаритимуть. На столах стоятимуть страви з kuzu (ягнятини).  По суті...  Отже, переважну більшість свого життя я мав неабияке упередження щодо баранини. Навіть кримські (пам'ятайте - Крим - це Україна) страви з цього м'яса завжди мали характерний присмак. У тракті мого "роману" зі Стамбулом був помітив, що у нас просто не можуть упоратися з бараниною, зауважте - не з ягнятиною!!! Турецьке кузу - просто неперевершене. Ягнятина на кісточці, огорненій фольгою - pirzola, з овочами ізґара (з грилю) та аджик мезе (гостра закуска) зроблять ваш вечір. Смачного! 
Європейський кавовий трикутник: Стамбул - Відень - Львів. Логічний ланцюг можна продовжувати: османські війська - облога Відня - Кульчицький із Львівщини. Дивна ця історія...  Довгий час кава залишалася напоєм для обраних. Це ХХ століття спотворило церемоніал кавування, зробило з кавових зерен продукт для бездушних "шайтан-машин" - експресів до кави. От і маємо замість вишуканого напою різні американо, капучино, айріш, коретто, латте, лунго, еспресо, рістретто, торре... Про розчинну суміш годі й казати... Пийте правильну каву! 
Üsküdar. Рожево-червоні відблиски сонця у віконних шибах кожного вечора по-східному кокетливо заграють з європейськими Сарайбурну, Джіханґіром і Топхане. Орієнт засипає, а Бейоглу оживає. Стамбул... 
Самотній Істамбул - Стамбул без мене. Нічний центр нового Стамбула не менш гамірний, ніж удень. Тільки над ранком район Істікляль заспокоюється, щоб за кілька годин знову вкритися галасливою юрбою.  Мало хто знає, бо це тільки для втаємничених, що від вуличної метушні завжди можна укритися у сусідніх вуличках Джиханґіра, де завжди знайдеш затишну кнайпу для місцевих.
Стамбул не любить той, хто там ніколи не був. 
Залишаючи позаду класичний набір архітектурних пам'яток, відомих кожному туристу-початківцю, у районі Ґюлхане трамвай зробив поворот управо й почав повільно зближуватися до вокзалу Сіркеджі, куди колись прибував Східний експрес. Якби не юрба утомлених життям стамбульців, пасажирів трамваю, через запилену шибу можна було б побачити розкішний вид на Галіч і Босфор.  Прохолодний повів свіжого повітря, що чудом увірвався всередину, сповістив, що Стамбул накриває вересневий вечір. Перші помаранчеві промені ліхтарів Ґалатського моста це підтверджували. Так починалося нове життя. 
Праворуч вулиці Істікляль, за Ґалатським ліцеєм, скромно розташувалися "французькі вулички" (fransız sokağı). Така собі віддушина для місцевих, де можна вкритися від пильних очей туристів та абстрагуватися від східного колориту міста.  Проте, тутешні паризькі мелодії, західна кухня та європейські декорації не можуть відсунути на другий план турецької гостинності.  Навіщо шукати Париж, коли ти в Істанбулі? Пізнавайте! Поглинайте! Насолоджуйтесь! Приємного нам Стамбула! 
День починається кавою. Благословенні ті, хто насолоджується ранішнім напоєм у спокої та гармонії, слухаючи музику, а не читаючи тривожні новини чи нервово збираюсь у справах.  Кава - це насолода! Приємного нам дня, бо ми того варті!
Кіт турецькою "кеді" (kedi) Чи не найголовнішим символом Істанбула є коти. Вони всюди і завжди. Ці гордовиті тваринки оточені неабиякою пошаною, бо сам Пророк любив і поважав кицьок. Кота ніколи не скривдять і, навіть, не виженуть з мечеті.   На кожному кроці стоять мисочки з водою та їжею, а тому між хвостатими майже немає конкуренції та бійок за володарювання.   Коти часті гості багатьох забігайлівок і ресторанчиків, а тому вони самовпевнені (читай: нахабні) й товстенькі.  У вітринах магазинів кішки є природньою декорацією та оздобою. Котам тут настільки затишно, що на покупців вони просто не звертають уваги.  Інша стамбульська каста кицьок воловодиться на пристанях і мостах обабіч рибалок, бо на знають, що правовірні ніколи не залишать їх голодними. Стамбульський світ обертається навколо котів. 
Є буже мелодійне та містке за значенням турецьке поняття 'саадет' (saadet) - щастя. Так от, чи кава зі справжньою стамбульською пахлавою - це не щастя? 
Хто пізнав чари Стамбула, той ніколи не захоче з них визволятися. Той завжди буде повертатися, хоча би й подумки, на босфорські пагорби і закохано вдивлятися у синю далечінь Мармурового й Чорного морів. Блукати вздовж Протоки, вештатися вуличним павутинням навколо мечетей, тинятися базарними площами, аж доки морська сіль не вилікує втомлену буденністю душу мандрівника.  А потім на Ґалатському мості буде довге й чуле прощання перед розлукою - обов'язковий ритуал, щоб незабаром повернутися... 
Сьогодні мені снився Стамбул...  Істікляль. Скрегіт колес старого трамваю перервав крик чайки. І я відчув аромат смажених каштанів. Озирнувшись - побачив на повороті біля Ґалатського ліцею на мокрій від осінньої стамбульської мигички бруківці підстаркуватого ефенді, який власне смажив каштани.  Бейоглу укрилося парасольками. Осінь завітала на румелійські пагорби...
Над Босфором відчутний аромат турецької кави - це галасливий Істанбул відміряє буденність клопотів. Чай поступається каві, отже, настав "пообід".  Як шість мінаретів мечеті Султана Ахмета, що велично занурені у споконвічну задуму, стоять османські філіжанки і ґречно очікують, яку з них, наче хатун на хальвет падишах, оберуть для кавування. 
За стінами мусульманських святинь міська піднесеність і пафосність відступають. Тут припиняється людський гамір і безглузда метушня, сьогодення стає вічністю, що єднає розмите колишнє і примарне майбутнє. Тут можна сховатися від міської метушні та перепочити від східної спеки. Тут відчувається безсмертя світу і нікчемність людини, а головне – абстрактна надія та химерна безпека. Анатолійські візерунки килимів мечеті єднають усіх, хто прийшов сюди з добрими намірами, а османські мідяні горнятка холодної джерельної води затирають будь-які різниці.. доки ти тут… за цими стінами…  Миру нам! Іншаллаг! 
Світова толока, калейдоскоп культур, мішанина релігій - усе це Стамбул, різнобарвний і багатоголосий. Це місто або ненавидиш усім серцем, або закохуєшся до нестями.  Майже ніколи не прилітав сюди у комерційних справах, а тому завжди візит до Стамбула був для мене певною втечею від панівного європоцентризму, від буденності й банальності. Кілька років тому стамбульський колорит безжалісно розмивала мова (і специфічний вираз обличчя) московитів. Тоді хизування українським прапором мало сенс. Тепер мокаликів поменшало у рази (сподіваюся, що назавжди) - "скрєпи" не дають змоги потрапити на береги Босфору. Тролінг утратив сенс. Залишається тільки розслабитися й отримувати незмірну насолоду.  От, якби ще не повзуча "халіфатизація"...
П’ятнична кава найсмачніша, бо віщує два дні відпочинку і байдикування. Навіть, якщо ти не працюєш і не маєш жодних зобов’язань щодо працедавця, то все одно передсуботня атмосфера очікування сповнює простір навколо тебе. Передчуття чогось позитивного і доброго – найприємніше, що може бути. Не так Різдво, як Святвечір, не так початок нового року, як передсвяткова метушня 31 грудня. Вихідні минають, а кава залишається вічною й незрадливою цінністю! Пийте правильну каву! Каву по-турецьки! Насолоджуйтесь!
Це була пречудова й незабутня ніч…  Наснився Стамбул…  Повз мене по Ґалатському мосту проїжджає зі скреготом трамвай, чутно галас юрби в Еміньоню і крики босфорських чайок, а з пагорбів Сарайбурну лунає екзальтований спів муедзина. Запах смажених каштанів і риби зміцнюють ефект реальності. Погляд прикутий до навислих над Галічем мінаретів Сулейманиє. Треба йти… треба… йти… Прокинувся й пішов робити каву по-турецьки. Вітай, буденносте! 
Понеділки треба відмінити на законодавчому рівні! Понеділкова кава смачна й запашна, зрештою, як і завжди, якщо вона турецька. Проте, не віщує нічого доброго. "Початкотижнева" кава п'ється не задля задоволення, а метою мобілізації на увесь наступний тиждень. А отже, конотації понеділкової кави виразно негативні й змушують до неабияких рефлексій щодо організації часопростору на наступні п'ять днів та пошуків власного місця у пануючому хаосі відносно структурованого світу. Оця маячня, що я пишу, яскраво ілюструє попередні твердження! Не перейматеся!   Смакуйте каву!
Коти і назар - найкращі турецькі обереги! Турецький амулет назар бонджук має форму диска у вигляді ока синього кольору, з білим диском усередині, що вінчає чорне ядро, його ще називають око Фатьми та котячим оком.  Турецький оберіг - один із найдавніших талісманів у світі. Про синє око, що захищає людей від переляку, турецькі продавці сувенірів розповідають дві гарні легенди.  Перша легенда стверджує, що такий талісман своєму улюбленому подарувала Фатьма (донька Пророка Мухаммеда), проводжаючи його в довгий небезпечний похід. Саме тому оберіг частенько називають «оком Фатьми». У другій легенді - розповідається про те, що люди Сходу були сильно перелякані наслідками першого хрестового походу, що приніс на їхні землі сильні руйнування й горе. Достеменно відомо, що у хрестоносців найчастіше були світлі блакитні очі, а тому амулет є копією очей європейців, від яких жителі сходу захищалися так само, як від дияво
До певного часу Ґалатський міст на затоці Галіч був сліпим відбитком соціальних і культурних проблем Стамбула, який протягом останніх п'ятдесяти років збільшився з одномільйонного міста у справжній мегаполіс і тепер налічує понад понад сімнадцять мільйонів мешканців.  Первинний самобутній образ турецької перлини спотворено остаточно. Міст поєднує не тільки найважливіші транспортні розв'язки старого й відносно нового, збудованого європейцями за часів султанату, Стамбула — Еміньоню й Каракьой, він символічно сполучає турецький традиціоналістський світ минулого із посткемалівською республіканською сучасністю. Усі ці переселенці з Анатолії та Румелії, продавці мідій, смажених каштанів, контрабандних цигарок і підробленої парфумерії, прибули у давню столицю османів у пошуках кращої долі, якої, на жаль на всіх не вистачає.  Тепер ці рибалки, відчувши колективну меланхолію приниженого історією й тягарем втраченої величі Стамбула — нüzün, приходять на Ґалатський міст із потаємною надією впіймати золоту рибку, яка змінить сіру й жорстоку буденність на казку східної ночі із золотим півмісяцем на зоряному небосхилі. 
Стамбульські базари - це не стільки місце торгівлі, скільки осередок культивування давньої східної традиції міжлюдської комунікації, тобто торгування. Якщо ти купуєш і не сперечаєшся щодо ціни-якості товару, то ти або повний лох, або, що найстрашніше для людини орієнту, не шануєш продавця.  Я ж не торгуюся, бо нічого не купую (ну майже нічого). Я просто насолоджуюся гамірною метушнею стамбульських базарів. 
Старий Стамбул промовляє у упівголоса, маже шепоче… Естетично занедбані райони міста, що бачили султанські процесії, зради яничар і бунти сипахів, переповідають давноминулі історії, які стали вже легендами. Навіть норовливий вітер Босфору не розносить стамбульські сказання поза межі колишнього Константинополя. Лише кружляє довкола укритих сивим мохом веж захисного муру, поміж понурих аркад акведуків і напівзруйнованих османських фонтанів – свідків величі й занедбаності, злетів і падінь, славетних перемог і ганебних поразок.  Щоб почути жалісні оповіді Істанбула, треба насправді покохати місто на Босфорі. Лише тоді тобі відкриється прихована від чужих таємниця буття на межі. 
Сучасний Істанбул неможливо уявити без морських трамваїв, які турки з любов'ю називають вапурами (vapur). Поїздка з Еміньоню до Гайдарпаші триває лише двадцять хвилин, але несила висловити скільки вражень отримуєш від краєвидів: султанський палац на пагорбі Сарайбурну, вежа стамбульського університету і мінарети мечеті Сулейманіє, а на другому боці Галіча - Ґалатська башта і новобудови Бейоглу. Підпливаючи до Ускюдара милуєшся оточеною босфорськими водами самотньою Дівочою Вежею - Киз Кулесі, а на азійському березі тішить око збудований німцями вокзал - місце відправлення до країни персів. Ось уже стільки років, кожного разу, перебуваючи у столиці світу, неодмінно сідаю на вапур і пливу на зустріч стамбульському світанку.
Стамбул - це не тільки архітектура й краєвиди, це також гама кольорів і спектр смаків.  Мій Істанбул гранатово-рубіновий.   У літній сезон свіжовитиснений сік з гранатів, набухлих від анатолійських променів, має неповторний солодко-терпкуватий присмак, присмак пригоди, присмак колишньої турецької столиці.  Не обмежуйте себе помаранчевим (portakal) соком, замовляйте гранатовий (nar). Не пошкодуєте! 
Коли мені бракує сонця - я згадую груднево-мандариновий Ізмір. Благодатна земля колишньої Смірни пережила чимало історичних катаклізмів, але завжди відроджувалася і ставала ще привабливішою. Курорти турецької Адріатики, на щастя, не такі розкручені, як Анталійське узбережжя, а тому й не аж так спотворені туристичною інфраструктурою.  Ізмір - друге за кількістю населення місто Туречиини, більш космополітичне й відкрите на світ, ніж Істанбул. Картинки з повсякденного життя цього портового мегаполіса назавжди закарбовуються у пам'яті та зберігаються протягом усього життя.  Мій Ізмір - це безліч візків на покручених вулицях старого міста, завантажених величезними доспілими й духмяними мандаринами із тонкою шкіркою та зеленими листочками. Якщо мандарини, то тільки ізмірські! 
Вечірня кава, наче лагідні промені травневого сонця, що червоним яблуком зависло на небосхилі...
Тривав одинадцятий день січня. За вікном несамовито гудів паскудно вологий вітер зі Сходу. Свідомість початку непередбачуваного року й віддалена перспектива травневого ледачого тепла однозначно пригнічували. Навколо панувала метафізична безнадія, тиха й спокійна, брудна, як вчорашній сніг за вікном. Пусте...   Машинально й без жодної мотивації чи позитивного відруху заварив ще одну каву, запалив цигарку й під звуки сповненої смутком турецької музики почав писати ці рядки. Пусте... 
Константинополя більше немає й не буде ніколи. Згнила Візантія пішла у небуття. На берегах Босфору тепер панує колись кочівницька культура турків. Експансивність османів гідна подиву й пошани. Століттями зарозуміла Європа тремтіла від остраху перед загонами яничарів, здригалася від звуків оркестрів-мегтерів і завмирала, побачивши османські бунчуки.   Проте, світ змінився... Не той тепер Істанбул... Протока Босфор не та...
Терпкий післясмак турецького чаю супроводжує тебе усе життя. У Стамбулі чаюють всюди. Будь-яка забігайлівка радо почастує цим напоєм власного неповторного заварювання лише за 50 курушей. Обов'язково замовляй саме турецький чай, у турецьких традиційних скляночках, щоб не нарватися на пакетований, який подають "вибагливим" європейцям у звичайних філіжанках.  У Туреччині варто жити по-турецькі! 
Симіти - це стамбульські бублики з кунжутом. Для тубільців - це звичайний, але обов'язковий атрибут повсякденного життя. Ідеш на роботу - купи симіт! Пливеш на вапурі (морський трамвайчик) у азійський Ускюдар - захопи із собою симіт! Утомлений повертаєшся додому - поласуй симітом! Щодня сотні пекарень виробляють тони симітів для 17-мільйонного мегаполіса. Червоні візки зі стамбульською випічкою, які нагадують історичний трамвай на головній вулиці міста Істікляль, стоять повсюди: на майдані між Айя-Софією та мечеттю Султана Агмета, з обох кінців Ґалатського моста, поряд із причалами-іскелесі, на забутих богом вуличках Фатиха й Тарлабаші, перед новомодними торговельними центрами Джевагір і Сапфір.  Якщо ти не куштував стамбульського симіту - вважай, що ти не був у Туреччині. 
Де і яку каву я тільки не куштував. І не заради кофеїну й бадьорості, а задля задоволення. Тепер упевнено можу стверджувати, що, якщо щось кавове й можна пити у Європі, то це еспресо, яке вміють робити в Італії, Іспанії та Португалії.  Чи то кавові машинки там кращі? Чи кава ліпша? Чи, може, готується з душею? Проте, я ж не буду собою, якщо не зауважу, що найсмачніша кава - заварена натрудженими руками у Туреччині!  P.S. Американо - це не кава!
Якщо існує рай, то, мабуть, він нагадує острови неподалік азійської частини Стамбула. Їх називають по-різному: Червоні, Принцеві або просто Адалар (Adalar - острови). Найбільші з них - Буйюкада (тур. Büyükada — «великий острів»), Хейбеліада (тур. Heybeliada — «острів з сумкою») та Бургазада (тур. Burğazada). Коли мегаполіс задихається від смогу, потерпає від незносної літньої спеки та приречено зносить міську метушню кам'яного мішка - приязний вітерець з Мармурового моря лагідно огортає острови, обдаровуючи свіжим повітрям.  Це улюблене місце літнього відпочинку багатих стамбульців, які певного часу, ще за молодої Турецької Республіки, спромоглися купити тут османські вілли-яли. Адалар назавжди застряг у XVII столітті. Тут немає ані автобусів, ані машин. Лишень стародавні повозки, які старанно тягнуть підгору утомлені одноманітністю коники. А стародавні ортодоксальні монастирі остаточно занурюють у атмосферу візантійської монотонії. Щопівгодини пристань-іскелесі оживає - водний трамвай випльовує ще одну порцію туристів-зівак, які по кількох годинах ретельного відвідування острову заберуться звідси назавжди, щоб більше ніколи у житті не повернутися на благословенні острови. Були для галочки... Надвечір Адалар порожніє, залишаються тільки свої та свої-тимчасово тутешні. Темна ніч накриває острови, а навпроти видніють стамбульські пагорби, укриті мільйонами вогників-діамантів.  Запах квітів і морського бризу... спокій... благодать... ідилія, яку іноді порушує нявкання лінивих котів. 
Tільки у Туреччині, біля Ґалатського мосту, в районі Еміньоню можна поласувати суто стамбульським фаст-фудом - рибою (переважно це макрель) у турецькому батоні (balık ekmek - риба хліб).  Балик-екмек - це справжній витвір турецького вуличного кулінарного мистецтва. До риби додаються свіженькі помідори, кільця цибульки, гостра перчинка й інша зелень. Особливу нотку свіжості додає лимонний сік, який є невід'ємною складовою будь-яких страв. Смакота! Дешево та сердито! А який панорамний вид: Ґалатська вежа, Єгипетський базар, мечеті Єні Джамі та Сулейманіє, на пагорбі Сарайбурну - султанський палац Топкапи і, звичайно, Босфор. Нещодавно місцева влада дещо упорядкувала й систематизувала продаж балик-екмек. Тепер рибку смажать і продають у розквітчаних османських "гондолах", що романтично колихаються на хвилях затоки Галіч. Смачного! Не забудьте випити кави у найближчій чайхані! 
Для пересічного туриста (не йдеться про тих, хто приїжджає з комерційною метою) Стамбул обмежується класичним набором історично-архітектурних пам'яток (Айя Софія, площа Іподром, Цестерна-Єребатан, Гранд Базар - Капали Чарші, султанський палац Топкапи, резиденція на Босфорі Долмабагче, площа Таксім і вулиця Істікляль). Іноді, якщо пощастить, вагабунди доїжджають до Ортакьоя, Еюпа, Фенера чи допливають до Ускюдара. Проте, це лише невеличка частина того, що варте уваги.   Я ж обов'язково маю зануритись у світ босфорської цивілізації, де немає туристів і все автентично прекрасне.  Рекомендую пізнавати справжній Істанбул із відвідин районів, що розкинулися на пагорбах за першим босфорським мостом: Арнавуткьой, Істіньє та Сариєр.  Горнятко кави з видом на фортецю Румелі Гісари та азійські береги міста зроблять ваш візит до Стамбула незабутнім.
Морозний і сонячний ранок настав, якось зненацька.  Зима згадала, що йшов двадцятий десь січня, а отже треба нагадати, хто тут володарює. Панувала підозріла тиша. Кіт тихесенько лежав на канапі й вилизував те, що завжди вилизують коти, коли не мають, що робити. А враховуючи їхню ледачість - роблять вони це постійно. Якась рутинна ідилія сповнювала кімнату. Навіть галасливі сусіди сьогодні були підозріло спокійні.  Коли вже я пив першу каву, то усвідомив, що сьогодні п'ятниця...
Заварив чай (звичайно, що турецький). Збираюся переглянути стрічку на ФБ. Раптом телефонує відомий у певних колах учений. Я гадав, що отримаю якесь завдання, що треба терміново виконувати, а це просто була подяка за попередню працю. Ось, як воно буває... Османський оберіг - назар - на склянці, мабуть, працює. 
Перша ранкова кава - це невловимий момент між вчора й сьогодні. Слушна нагода упорядкувати думки, осмислити минуле та задуматися про майбутнє.   Друга кава - це вже старт до дій... як контрольний постріл.
Старі й маже зруйновані резиденції османського Стамбула напрочуд живописні та вимовні.  Розкуйовджені від часу еркери чи знищені сходи, розбиті шибки чи щербата цеглина, укриті мохом і плющем стіни знають і зберігають безліч яскравих історій звичайної людини у міському просторі.  Стамбульська занедбаність районів старого міста здатна підживити уяву будь-якого зашкарублого реаліста та відправити у вражаючу подорож у давноминулі часи.  Обожнюю стамбульську поетику руїн!