Із пушкіним на щити голота просуває ‘русскій мір’

07.06.2024

Козацький гетьман Іван Мазепа був історичною постаттю, яка викликала багато емоцій і сеперечностей. Його бачили як романтичного героя, але зображували його також як зрадника… Московського царства.

Державний діяч європейського масштабу, талановитий політик, меценат, освічена людина, людина з трагічною долею і складним характером – таким він увійшов до культурно-естетичного канону.

Czytaj dalej →

Наставниця

19.02.2024 «Картки! Усі розумні думки, цитати зі статей й монографій ретельно записуй на картках. Переглядай, перечитуй і аналізуй. А потім намагайся укласти їх так, щоб думки розумних людей підтверджували твою концепцію» - саме так майже тридцять років тому Вікторія Анатоліївна Зарва вчила мене опрацьовувати матеріали для написання дипломної роботи – порівняння особливостей літературного процесу в українському та польському модерністському середовищі багатонаціонального Львова. Тепер моя перша наставниця у Німеччині, я в Польщі, а ці картки й досі зберігаються десь у шухлядах в окупованому Бердянську, в охопленій війною Україні.
Czytaj dalej →

Постколоніальні деконструкції

19.02.2024 Постколоніалізм є ключовою методологією в гуманітарних дослідженнях, оскільки він має важливі когнітивні, естетичні та прагматичні наслідки. Постколоніальний підхід дозволяє глибше зрозуміти сучасний світ, розкриваючи механізми влади та пригнічення, що походять з епохи колоніалізму та імперіалізму / неоімперіалізму, ставить питання про справедливість і рівність у контексті історичного процесу та сучасної нерівності, а також надає засоби боротися з дискримінацією та виключенням, що сприяє формуванню більш справедливого суспільства.
Czytaj dalej →

Maurice Barrès: „naród tytułowy” – pojęcie nieznane w Polsce

28.11.2023 Maurice Barrès, francuski pisarz i polityk, był jednym z najwybitniejszych przedstawicieli francuskiego nacjonalizmu na przełomie XIX i XX wieku. W swoich pracach często odwoływał się do pojęcia narodu tytułowego.
Barrès uważał, że naród tytułowy to naród, który jest dominujący w państwie, w którym żyje. Naród ten ma swoją własną kulturę, tradycje i język, które są przekazywane z pokolenia na pokolenie. Naród tytułowy ma również prawo do samostanowienia i do obrony swojej tożsamości.
Czytaj dalej →

Від Майдану до перемоги над псевдоімперією рашистів

21.11.2023

Революція Гідності, яка відбулася в Україні в 2013-2014 роках, була поворотним моментом в історії країни. Вона стала символом боротьби українського народу за свободу, демократію та європейське майбутнє.

Czytaj dalej →

Rosyjska kultura: unieważnienie, unicestwienie czy rewizja?

12.11.2023

Wojna w Ukrainie to punkt zwrotny w historii rosyjskiej kultury. Zmusza nas do ponownego przemyślenia sposobu, w jaki postrzegamy tę kulturę. Nie możemy już ignorować jej imperialistycznego charakteru i związków z przemocą. Musimy zacząć postrzegać rosyjską kulturę jako złożoną i kontrowersyjną, która zawiera zarówno elementy piękne, jak i przerażające.

Czytaj dalej →
Стамбул поглинає поступово, але безповоротно
31.01.2019
В азійській частині Стамбула, у Кадикьої, є дільниця з дивною назвою «Мода». Район богемний… просоціалістична дільниця вільнодумства, місце скупчення новоявленого істеблішменту і притулок тутешніх фриків. Тут вінтажні бутики сусідують із тату-салонами, а у гламурних кнайпах студенти й офісний планктон п’є раки, вино та пиво.
Стамбульська Мода – орієнтальний виклик європейському Бейоглу.
Орхан Памук писав: «Я народився у Стамбулі 7 червня 1952 року в маленькій приватній клініці в районі Мода…».
Висновки робіть самі!
Істанбул – місто тисячі «фонтанів» - çeşme. У старих дільницях потурченого Константинополя чи не за кожним рогом, серед вже пізніших забудов, приховуються «чешме». По суті це облаштовані крани з питною водою, яка була та й досі залишається життєдайним джерелом у посушливому та спекотному Стамбулі.
Представники династії Османів, беї та аги, окрім мечетей, медресе та хамамів-лазень, завжди будували на свою честь «чешме» – справжні витвори орієнтального мистецтва, увічнюючи себе – коханих і вирішуючи гостру проблему водопостачання.
Стамбул – провінційний затишок, сільський спокій та естетична занедбаність. Це не туристичний Султанахмет чи Бейоглу, не респектабельний Тешвікіє, не бізнесовий Левент і не спальний Кючюкчекмедже.
У старих дільницях, віддалених від асфальтованих трас, ще зберігається поросла травою бруківка, а стіни старих будинків із дерев’яними віконницями ще прикрашають квіти. Тут немає галасу й метушні, а мешканці ще й досі згадують стародавні перекази про султанів, візирів і беїв.
Істанбул уміє дивувати.
Пойраз вщух, але свинцеві хмари й далі кружляли над Стамбулом. Іноді було чутно віддалений гуркіт грому. Де-не-де раптова злива накривала цілі дільниці міста, а стрімкі потоки дощової води заливали бруківку надбосфорських узвозів, простуючи поміж кручами ген-ген до морських вод протоки і Галіча. Аж раптом на сіро-синьому полотні зимового неба з’явилася веселкова арка.
Негода поступалася.
Мокрі віконні шиби, на тротуарах калюжі з бульбашками, вітер ганяє сміття.
Коти й люди поховалися, парасольки зникли. Лише невгамовні чайки кружляють над Стамбулом.
Місто тужить за минулим, плаче, очищується…
Місто посіріло та вкрилося імлою безнадії. Північно-східний вітер Пойраз здійняв величезні хвилі та розгойдував безпорадні кораблики-вапури, стрімко вдирався до людських душ і позбавляв їх останньої надії. У Стамбулі панувала зима…
Фіолетовий – втілює філософію єдності протилежностей, він містить у собі два цілком різні кольори – гарячий червоний і холодний синій, які зливаються й утворюють особливий відтінок, символ гармонії антиномій.
Мій Стамбул фіолетовий, бо є місцем єднання двох дихотомій – сентиментального Сходу і прагматичного Заходу.