Дім без стін: як пам’ять, мова, культура і людські взаємини стають новою домівкою

01.08.2026

Втрата фізичного дому не означає остаточного зникнення простору, який людина називає своїм. Навпаки, досвід вимушеного переселення засвідчує, що поняття дому поступово звільняється від матеріальних меж. Дім перестає бути лише будинком, квартирою, подвір’ям чи вулицею дитинства. Він перетворюється на складну систему зв’язків, що охоплює пам’ять, мову, звички, символи, запахи, голоси, історії та людські взаємини. У ситуації війни, окупації чи вимушеної міграції постає парадоксальна форма існування: людина втрачає місце, але прагне зберегти простір своєї належності.

Czytaj dalej →

Візьмемо «хорошіх рускіх»… Де візьмемо?

21.02.2026

Ідеологема «хорошій рускій» виявилася занадто функціональною – аж підозріло універсальною. З одного боку, її поширення створює позитивний візерунок опозиційним Кремлю релокантам, які намагаються самоорганізуватися у так звану опозицію та представляти на світових демократичних майданчиках інтереси «прєкрасной россіі будущєва». Вони активно конструюють образ «іншої росії» – модерної, ліберальної, нібито очищеної від імперського спадку, але при цьому дивовижно обережної у формулюваннях і принципово невизначеної у питаннях відповідальності.

Czytaj dalej →

Кіт над Галічем

19.10.2025

Стамбульський кіт Шекер-ага, за нашим звичаєм Цукор-пан, мешкав у старому, похиленому будиночку в дільниці Вефа, там, нижче мечеті Сулейманіє, ближче до Золотого Рогу. Там, де тіні мінаретів сплітаються з імлою, димом і морським повітрям, а кожен день пахне спеціями і кавою.

У тому домі оселилися сирійці – жінка з трьома дітьми. Чоловік їхній загинув у дорозі, коли небо сипало вогнем на землю, коли світ перевернувся й лишив тільки страх. Вони прибули сюди, до Стамбула, із пустими руками, з острахом замість мови. Люди навколо були чужі, і лише один кіт розумів їхнє горе. Родина жила, як могла, і хоч життя було гірке, але кицюн був ситенький, угодований. Світ іще не зовсім осиротів.

Czytaj dalej →

Казус Юлії Латиніної: «хАрошая русская лібералка»

22.07.2025 Юлія Латиніна – одна з найпомітніших російських «псевдоліберальних» журналісток, яка тривалий час позиціонувалася як критикиня путінського режиму. Її численні публікації, колонки та виступи на «Ехо Москви» і в YouTube-ефірах формували образ «незалежної інтелектуалки»
Czytaj dalej →

Мова як маркер ідентичності: динаміка мовної ситуації в Україні

27.06.2025 Мовна поведінка українців за останнє десятиліття зазнала глибоких трансформацій, які свідчать не лише про зміни в комунікативних практиках, а й про зрушення у сфері національної ідентичності.
Czytaj dalej →

Американський рецидив: Україна – не предмет торгу!

27.04.2025 Жодних сумнівів: Російська Федерація після розпаду СРСР не стала повноцінною модерною державою. Вона перетворилася на агресивне неоімперське утворення, яке паразитує на уламках радянської епохи. Московський центр не просто відмовився інтегруватися у світову спільноту на засадах рівноправного партнерства, він обрав шлях домінування, підкорення та експансії. Власне, Росія є типовою неоколонією – лише з тією відмінністю, що вона прагне сама бути метрополією.
Czytaj dalej →
Стамбул поглинає поступово, але безповоротно
31.01.2019
В азійській частині Стамбула, у Кадикьої, є дільниця з дивною назвою «Мода». Район богемний… просоціалістична дільниця вільнодумства, місце скупчення новоявленого істеблішменту і притулок тутешніх фриків. Тут вінтажні бутики сусідують із тату-салонами, а у гламурних кнайпах студенти й офісний планктон п’є раки, вино та пиво.
Стамбульська Мода – орієнтальний виклик європейському Бейоглу.
Орхан Памук писав: «Я народився у Стамбулі 7 червня 1952 року в маленькій приватній клініці в районі Мода…».
Висновки робіть самі!
Істанбул – місто тисячі «фонтанів» - çeşme. У старих дільницях потурченого Константинополя чи не за кожним рогом, серед вже пізніших забудов, приховуються «чешме». По суті це облаштовані крани з питною водою, яка була та й досі залишається життєдайним джерелом у посушливому та спекотному Стамбулі.
Представники династії Османів, беї та аги, окрім мечетей, медресе та хамамів-лазень, завжди будували на свою честь «чешме» – справжні витвори орієнтального мистецтва, увічнюючи себе – коханих і вирішуючи гостру проблему водопостачання.
Стамбул – провінційний затишок, сільський спокій та естетична занедбаність. Це не туристичний Султанахмет чи Бейоглу, не респектабельний Тешвікіє, не бізнесовий Левент і не спальний Кючюкчекмедже.
У старих дільницях, віддалених від асфальтованих трас, ще зберігається поросла травою бруківка, а стіни старих будинків із дерев’яними віконницями ще прикрашають квіти. Тут немає галасу й метушні, а мешканці ще й досі згадують стародавні перекази про султанів, візирів і беїв.
Істанбул уміє дивувати.
Пойраз вщух, але свинцеві хмари й далі кружляли над Стамбулом. Іноді було чутно віддалений гуркіт грому. Де-не-де раптова злива накривала цілі дільниці міста, а стрімкі потоки дощової води заливали бруківку надбосфорських узвозів, простуючи поміж кручами ген-ген до морських вод протоки і Галіча. Аж раптом на сіро-синьому полотні зимового неба з’явилася веселкова арка.
Негода поступалася.
Мокрі віконні шиби, на тротуарах калюжі з бульбашками, вітер ганяє сміття.
Коти й люди поховалися, парасольки зникли. Лише невгамовні чайки кружляють над Стамбулом.
Місто тужить за минулим, плаче, очищується…
Місто посіріло та вкрилося імлою безнадії. Північно-східний вітер Пойраз здійняв величезні хвилі та розгойдував безпорадні кораблики-вапури, стрімко вдирався до людських душ і позбавляв їх останньої надії. У Стамбулі панувала зима…
Фіолетовий – втілює філософію єдності протилежностей, він містить у собі два цілком різні кольори – гарячий червоний і холодний синій, які зливаються й утворюють особливий відтінок, символ гармонії антиномій.
Мій Стамбул фіолетовий, бо є місцем єднання двох дихотомій – сентиментального Сходу і прагматичного Заходу.