Майдан моєї душі

22.11.2014 Потоптані бандою донецьких шулерів у владі сподівання на краще майбутнє вивели людей на вулиці. Ні політичний обман, ні економічні злочини, ні щоденні знущання та приниження громадян з боку зграї шакалів-регіоналів, що окопалася на київських пагорбах, а саме зневага до людини ...

Nie ma to, jak na Polsce!

04.08.2014 Reguła mówi, że jeśli idziemy do jakieś miejsca, to będziemy w jakimś miejscu, w innym przypadku używamy konstrukcji z przyimkiem na. To dlaczego i dalej jeździmy na Węgry, zatrzymując się obiadek na Słowacji? No bo wszyscy wiemy, że ...

To „brat” Kain zrobił z nas Europejczyków

11.01.2014

Mija ósmy miesiąc trwania w strachu i niepewności, ale zwycięskie zakończenie Rewolucji Godności wzmacnia wiarę we własne siły i nowopowstały Naród Ukraiński.

Reset po ukraińsku

07.12.2013

Naród ukraiński, zawiedziony Rewolucją Pomarańczową, przez trzy lata znosił rządy bandyty Janukowycza, odserwując, jak rodzinka prezydenta bogaci się.

Madeira. Kochanie moje! Ty jesteś jak zdrowie...

13.09.2013

Czy byliście Państwo na Maderze? Na Maderze w lutym? Kiedy wyspa buja kolorami i aromatami, a miejscowy lud szykuje się na karnawał przed Wielkim Postem? Nie? Warto!

Wypracowanie: Jak spędziłem lato...

30.08.2013

Urlopy mamy już za sobą. Jutro jest ostatni dzień lata, tej najokropniejszej pory roku, okresu spoconych ciał i spustoszonych portmonetek...

Майдан турецькою ‘meydan’
07.04.2020

Події 2013 року в Туреччині та Україні, порти кардинальні, здавалося б, розбіжності, об’єднує одне слово – «Гідність». Протести, спротив, бунт, опір, революція, як не називай, це був романтичний порив захистити та зміцнити людське достоїнство, як особисте, так і колективне.

Восени в Україні Майдан лише набирав обертів, а я вже вдруге цьогоріч протестував у Стамбулі… вже з українським прапором…

Стаціонарні протести в парку Ґезі, поруч із майданом Таксім, були придушені турецькою неоісламістською владою ще у серпні, але супротив ліберальної (і не тільки) громадськості тривав. Спонтанні віче постійно збиралися поряд із пам’ятником Ататюрку і борцям за незалежність Туреччини. Люди мали різні гасла, але підсвідомо всі виступали проти зміцнення авторитаризму.

Акції супротиву псували ідилічні картинки турецької стабільності та поступу на пропагандистських каналах телебачення. Отже, озброєні силовики рушили. Божевільне завивання сирен, лаконічні попередження з гучномовців, монотонний грюкіт палицями по щитах…

Мирні протестувальники втікали від поліційних кордонів, розбігалися по бічних вуличках Бейоглу, ховалися по сусідніх провулках. Зав’язаний на спині синьо-жовтий стяг виявився ідеальною мішенню для водометів, які виринали з хмур сльозогінного газу на вулиці Істікляль.

Ми були вже далеко, але струмінь води із перечною сумішшю наздогнав. Із бруківки мене підіймали турецькі соратники (якщо, враховуючи ситуативність ситуації та фрагментарність моєї участі, можна їх так назвати). Потім у найближчій кав’ярні мої нові знайомі та офіціанти промивали очі водою з лимонним соком… мені та собі. Ми були солідарні, говорили та мріяли про перемогу!

Наступного сонячного дня всі люди на вулицях у Бейоглу кашляли – перець ще не вивітрився. Пам`ять про вчорашні події все ще додавала адреналіну та збуджували свідомість…