Kawa, Tarkan, integracja: Voice of Turkey łączy ludzi

22.12.2010 Mentalność! Mentalność o rodowodzie bizantyjskim łączy ludzi na tych terenach. Jesteśmy rozdarci pomiędzy Wschodem a Zachodem. I jest nam ...

Leonid Parfionow: "Trzeba chociaż nazwać rzeczy po imieniu"

02.12.2010 Najlepszemu rosyjskiemu dziennikarzowi telewizyjnemu nie pozwalają na prowadzenie programów informacyjnych, i wtedy on mówi wszystko wprost.

Obraz Polski i Polaków w świadomości Rosjan: rozważnia z przed lat (2005 rok)

24.11.2010 Niestety stereotypy ukształtowane przez wieki tkwią w świadomości całych społeczeństw i państw. Na szczególną uwagę zasługuje rosyjski stereotyp Polaka i Polski. Wydawałby się, że przemiany w postsowieckich ...

Flesh-wrażenia czyli pobyt w Polsce: kawa, Gruzja i zakaz palenia.

21.11.2010 Decyzja wyjazdu do mojej polski zapadła jakąś spontanicznie. Już ponad miesiąc siedziałem w domu po powrocie z Paryża i całkowita frustracja ogarnęła mnie. Dawno marzyłem ...

Kilka uwag Europejczyka o kulturze Orientu

08.11.2010 Przez stulecia Zachód z pozycji dominującej stwarzał taki obraz Orientu, który pozwalał kulturze europejskiej zyskać na sile i poczuciu własnej tożsamości, ustawiając się w pozycji przeciwwagi.

Dwie ciekawostki o ‘sowkowości’ (sowieckości) lączącej ludzi

03.11.2010 Obecnie wyraz 'Sowok' staje się pojęciem oznaczającym Homo Post-Soveticus, którego świadomość jest mocno zakorzeniona w kulturze i tradycjach nieistniejącego już imperium.
Майдан турецькою ‘meydan’
07.04.2020

Події 2013 року в Туреччині та Україні, порти кардинальні, здавалося б, розбіжності, об’єднує одне слово – «Гідність». Протести, спротив, бунт, опір, революція, як не називай, це був романтичний порив захистити та зміцнити людське достоїнство, як особисте, так і колективне.

Восени в Україні Майдан лише набирав обертів, а я вже вдруге цьогоріч протестував у Стамбулі… вже з українським прапором…

Стаціонарні протести в парку Ґезі, поруч із майданом Таксім, були придушені турецькою неоісламістською владою ще у серпні, але супротив ліберальної (і не тільки) громадськості тривав. Спонтанні віче постійно збиралися поряд із пам’ятником Ататюрку і борцям за незалежність Туреччини. Люди мали різні гасла, але підсвідомо всі виступали проти зміцнення авторитаризму.

Акції супротиву псували ідилічні картинки турецької стабільності та поступу на пропагандистських каналах телебачення. Отже, озброєні силовики рушили. Божевільне завивання сирен, лаконічні попередження з гучномовців, монотонний грюкіт палицями по щитах…

Мирні протестувальники втікали від поліційних кордонів, розбігалися по бічних вуличках Бейоглу, ховалися по сусідніх провулках. Зав’язаний на спині синьо-жовтий стяг виявився ідеальною мішенню для водометів, які виринали з хмур сльозогінного газу на вулиці Істікляль.

Ми були вже далеко, але струмінь води із перечною сумішшю наздогнав. Із бруківки мене підіймали турецькі соратники (якщо, враховуючи ситуативність ситуації та фрагментарність моєї участі, можна їх так назвати). Потім у найближчій кав’ярні мої нові знайомі та офіціанти промивали очі водою з лимонним соком… мені та собі. Ми були солідарні, говорили та мріяли про перемогу!

Наступного сонячного дня всі люди на вулицях у Бейоглу кашляли – перець ще не вивітрився. Пам`ять про вчорашні події все ще додавала адреналіну та збуджували свідомість…