Сараєво - уроче місто-цвинтар, що ліниво розкинулося у долині Південних Альп, на берегах річки Міляцці. Місцеві бошняки, які тепер складають 80 % городян, повільні та привітливі правовірні слов’яни-мусульмани.

Запах кави та підсмажених чівапчічі сповнює повітря балканського міста, а спів азану з численних мінаретів перегукується зі звуками католицьких і православних дзвонів. Недарма, основане османами місто - Сарайбосна - називали на старому континенті європейським Єрусалимом. Цікаво, що самі сараєвці звали столицю Боснії «Шехер-Сараєво» (шехер - цукор), а турки, через багатокультурність міста, - «Новий Дамаск».

Османський колорит старого міста гармонійно сусідує з австрійською сецесією та неомавританським стилем. Тут Схід накладається на Захід, що, власне, і створює неповторну атмосферу міста – боснійську тутешність.

І тільки розлогі біляві шматки землі на зелених пагорбах довкола Сараєва викликають неабиякий дисонанс. Ці численні білі плями - це цвинтарі бошняків-мусульман, яких цинічно убивали у 90-і "брати-серби". Облога тривала з 5 квітня 1992 року до 29 лютого 1996 року (1.425 днів).

Місцеві зі спокоєм та почуттям приреченості говорять, що на Балканах що півстоліття вибухає війна…

Нарешті незалежна балканська країна Боснія і Герцеговина й досі не становіть справжньої цілісності, бо серби створили свою "республіку" на її терені.

Потужні та суперечливі враження...

Проте… Я ще повернуся до Сараєва!