Від Майдану до перемоги над псевдоімперією рашистів

21.11.2023

Революція Гідності, яка відбулася в Україні в 2013-2014 роках, була поворотним моментом в історії країни. Вона стала символом боротьби українського народу за свободу, демократію та європейське майбутнє.

Rosyjska kultura: unieważnienie, unicestwienie czy rewizja?

12.11.2023

Wojna w Ukrainie to punkt zwrotny w historii rosyjskiej kultury. Zmusza nas do ponownego przemyślenia sposobu, w jaki postrzegamy tę kulturę. Nie możemy już ignorować jej imperialistycznego charakteru i związków z przemocą. Musimy zacząć postrzegać rosyjską kulturę jako złożoną i kontrowersyjną, która zawiera zarówno elementy piękne, jak i przerażające.

W rocznicę wybuchu wojny

03.03.2023 W dniu 27 lutego Zarząd Wydziału I Towarzystwa Naukowego Warszawskiego zorganizowało spotkanie naukowe, na którym prof. dr. hab. Lech Suchomłynow z Instytutu Slawistyki PAN przedstawił referat „Wojna rosyjsko-ukraińska: rozwód cywilizacji? (relacje Polaków z okupowanego miasta)”.

Bo teraz wypowiada się Ukraina

03.12.2022 Wojna rosyjsko-ukraińska zdominowała percepcję świata i zasadniczo zmieniła obraz świata na całej planecie. W sposób szczególny kontemplują te okrutne wydarzenia osoby z Ukrainy. Nie ważne czy jesteś tuż przy zmieniającej się linii frontu, czy przybywasz na bezpiecznych terenach na uchodźctwie.

Веселки нема! Є пам'ять і почуття…

01.09.2021 Твердження (уявлення), що після смерті тварини «йдуть на веселку» – це втеча від реальності, прояв захисного механізму людської психіки, яка намагається пом’якшити сприйняття факту втрати назавжди… Бо, як у відомій пісні, «навсегда – это слишком долго». Це, як діти, які прикривають долонями очі й кажуть: «Чик-чик. Я в домцю».

Моє Сараєво!

15.08.2021 Сараєво - уроче місто-цвинтар, що ліниво розкинулося у долині Південних Альп, на берегах річки Міляцці. Місцеві бошняки, які тепер складають 80 % городян, повільні та привітливі правовірні слов’яни-мусульмани.
Візьмемо «хорошіх рускіх»… Де візьмемо?
21.02.2026

Ідеологема «хорошій рускій» виявилася занадто функціональною – аж підозріло універсальною. З одного боку, її поширення створює позитивний візерунок опозиційним Кремлю релокантам, які намагаються самоорганізуватися у так звану опозицію та представляти на світових демократичних майданчиках інтереси «прєкрасной россіі будущєва». Вони активно конструюють образ «іншої росії» – модерної, ліберальної, нібито очищеної від імперського спадку, але при цьому дивовижно обережної у формулюваннях і принципово невизначеної у питаннях відповідальності.

З іншого боку – це чудове прикриття для ФСБшних консерв, які зсередини підривають будь-які зачатки інакомислення (альтернативою режиму їх назвати важко). Під риторикою «антівоєнності» легко сховати маніпулятивні наративи: розмиття суб’єктності України, симетризацію агресора й жертви, перенесення фокусу з воєнних злочинів на «страждання простих росіян». У результаті «хорошість» перетворюється на інструмент м’якої реабілітації імперської свідомості.

Виникає головне питання: що означає прикметник «хороший»? У порівнянні з чим? Для кого він «хороший»? Тому що іноагент? Тому що виїхав з Росії, побоюючись репресій? Чи тому що пройшовся маршем по Берліну, бо не бути там означає повну компрометацію в очах західної публіки чи «хороших» соратників, братків по цеху, що розпилює західні ґранти? Чи, можливо, достатньо кількох правильних інтерв’ю англійською, аби отримати моральну індульгенцію?

Мабуть тому, що «хорошій рускій» розуміє, що «нє всьо так адназначна»; що за агресивну політику та війну проти України «наші мальчікі» невинні – вони теж жертви путінської системи; що не повинно бути жодної колективної відповідальності московитян; що санкції слід якнайшвидше зняти, бо страждають «пересічні люди», які працюють на військових заводах і виробляють бомби, платять податки, щоб не рухнула вертикаль влади і фронт, і далі вірять у власну велич і готові поширювати «рускій мір».

Найчастіше «хорошість» набуває дивної етики: вона не передбачає деконструкції імперського міфу, не вимагає публічного визнання провини держави й суспільства, не ставить питання про репарації чи історичну відповідальність. Вона обмежується дистанціюванням від конкретного правителя, але не від системи цінностей, що зробила цю війну можливою.

У цьому сенсі ідеологема «хорошій рускій» функціонує як своєрідний моральний фільтр: вона дозволяє зберегти обличчя, не змінюючи нутра. Вона заспокоює зовнішнього спостерігача й одночасно знімає внутрішню напругу: мовляв, проблема персоніфікована, а не структурна; злочин – випадковість, а не закономірність; імперія – непорозуміння, а не світоглядна норма. І саме тому ця формула така зручна і така небезпечна.

«Хорошість» залежить від досвіду взаємодії з росіянами, від історичної пам’яті, від особистих зустрічей, від війни або її відсутності.

Для французів «хорошій рускій» має бути проти Путіна, підписати правильну петицію, виголосити правильну фразу про свободу і права людини, але при цьому залишитися достатньо «екзотичним»: із ведмедем і балалайкою на сцені «Большого» – десь у межах контрольованого фольклору. Нині ж краще, щоб ця сцена була подалі від паризької «Олімпії». Французький гуманізм любить дистанцію: співчувати – так, але без загрози власному комфорту, без порушення естетики вечірнього Парижа чи новорічного «Лускунчика».

У поляків цей образ позначений травмою повстань і пам’яттю про комуністичний «паприкаш щецінський» на сніданок як метафору вимушеної дружби. «Рускій» однозначно ворожий, бо історія навчила обережності й недовіри. Проте водночас у польському інформаційно-інтелектуальному просторі категорія «хорошіє рускіє» й далі функціонує – ті, хто проти імперії, проти насильства, проти Кремля.

Для українців «хорошій рускій» – це вже не культурна маска й не політична декларація. Це питання екзистенційне. Після повномасштабної війни «хорошість» вимірюється не словами, а розривом із імперською матрицею, публічним, болісним, незворотним.

«Хорошій рускій» повинен бути, самі знаєте, в якому стані… Без ілюзій, без виправдань, без «але». І бажано – на безпечній відстані та саме у цьому стані!

Бо для одних це фольклор і політкоректність, для інших історична образа, а для нас – це питання виживання.