Я не вірю у веселку…
Він обрав мене сам… Певного грудневого вечора, нахабно увірвавшись до квартири, він, очеретяний кіт, якого я назвав Османом, залишився зі мною назавжди… до кінця… Було очевидним, що він, був домашнім. Можливо його вигнали, або сам загубився. Це налякане створіння усього боялося, а тому переховувалося по різних кутках. Від страху він мав дивний вигляд мохнатої мордочки із виразною косоокістю, яка згодом минула. Ми мали якось познати та притертися один до одного, призвичаїтись.
Medal Zasłużony Kulturze - Gloria Artis
Brązowe Medale Zasłużony Kulturze Gloria Artis otrzymali prezes Polskiego Kulturalno-Oświatowego Towarzystwa w Berdiańsku profesor Lech Aleksy Suchomłynow (Międzynarodowa Szkoła Ukrainistyki Narodowej Akademii Nauk Ukrainy oraz profesor Helena Krasowska (Instytut Slawistyki Polskiej Akademii Nauk). W imieniu Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego profesora Piotra Glińskiego medale wręczył dyrektor gabinetu Ministra Jarosław Czuba podczas uroczystej prezentacji monografii Świadectwo zanikającego dziedzictwa. Mowa polska na Bukowinie Karpackiej:Ukraina-Rumunia. Uroczystość ta została zorganizowana przez Studium Europy Wschodniej Uniwersytetu Warszawskiego.
Стамбул поглинає поступово, але безповоротно
В азійській частині Стамбула, у Кадикьої, є дільниця з дивною назвою «Мода». Район богемний… просоціалістична дільниця вільнодумства, місце скупчення новоявленого істеблішменту і притулок тутешніх фриків. Тут вінтажні бутики сусідують із тату-салонами, а у гламурних кнайпах студенти й офісний планктон п’є раки, вино та пиво.
Стамбульська Мода – орієнтальний виклик європейському Бейоглу.
Відтворити образ: Істанбул існує поза часом
Непроглядний туман наступав із північного сходу. Осіннє місиво вкрило усе місто, від Бейкоза до Сарайбурну, і повільно заповзало у душі стамбульців, посилюючи одвічний неспокій – Hüzün
Мій Істанбул: місто вічного непокою
Дві стихії - повітря й вода - змішують криваво-червоне минуле і розмите майбутнє у цілісне химерне сьогодення.
Невизначеність і непевність... Ось що є суттю стамбульської душі.
Істанбул: чужі цього не відчувають...
Сумні та пригнічені стамбульці, наче тіні давно померлих пращурів, повільно шкандибають вуличками таємничого міста. Тягар призабутої славетної спадщини залишив свій відбиток у свідомості турків, позначився на їхніх рухах, мові й емоціях. Чорна безнадія та ....
Треба встигнути побачити та увічнити у пам’яті Стамбул минулих століть.
Мені вдалося!
Стамбул! Тут давноминуле сусідує із сучасністю, взаємно накладаються та проникають, визначаючи обличчя міста другого десятиріччя ХХІ століття. Унікальність треба вміти помічати!
Новенькі хмарочоси, жовті таксі, показово прибрані проспекти і невпинний людський рух. Істанбул майстерно вдавав східну стриманість і респектабельність. Попри це, теплий подих міста віщував пристрасні пригоди та нові, невідомі досі враження. Перетинаючи неспокійні води Босфору, я помітив, як показово байдужі румелійські пагорби запалюють вечірні вогні, змінюючи декорації. Стамбул прошепотів: нoşgeldiniz – ласкаво прошу!
Коли набридають міські пейзажі чи тривіальні краєвиди - я забираюся геть у степи анатолійської Каппадокії, де, серед напівзруйнованих скель та останців химерних обрисів, вітер заколисує вечірнім шепотом перських, сельджукських і османських легенд…
Ніколи не знаєш, що на тебе чекає на другому березі Босфору... Стамбул очікувано непередбачуваний!
Стамбул прагнув дощу… Втомлене спекотним повітрям знад анатолійських степів місто сповільнило звичайний божевільний ритм і, здавалося, погодилось із гнітючою атмосферою липкого бруду минулого і тягарем невизначеного сьогодення. Сонце в зеніті: безлюдні площі, пусті крамниці, спорожнілі ресторани і мейхани. Без зайвої потреби мало хто виходив із своїх домівок. Навіть котів не було… Де-ні-де на берегах Босфору жевріло життя. Морське повітря якось пом’якшувало незносну спеку вкритих бетонними конструкціями пагорбів. Довгі й сумні звуки самотніх кораблів лише посилювали свідомість безнадії та непорадності.
Стамбул тривав в очікуванні ночі й дощу…
Старовинний червоний трамвай на головній вулиці Бейоглу Істікляль вперто деренчав, намагаючись проїхати через натовп. Люди налякано розбігалися у різні боки, звільняючи колію. Лише тутешній очеретяний кіт, утомлений метушнею і життям, байдуже сидів під вітриною краму із східними солодощами та спостерігав, як невпинно минає життя… Порух, рейвах, шарварок…
Стамбул – котяче місто. Можливо, що саме тому я постійно й настирливо повертаюся на босфорські пагорби. На кожному розі, у більшості кафе чи ресторанів, у дверей приватних будинків і державних установ - усюди зустрічаються ці пухнастики. Деякі лагідні та привітливі, із задоволенням даються погладити, нявкають і мурликають, а інші, можливо, пізнавши жорстокість людини (хоча, здається, усі турки їх обожнюють), із острахом стороняться та втікають.
Пам’ятайте – Стамбул – це не тільки історичні пам’ятки і смачна кухня, це ще й котики!
Стамбульський післясмак гіркаво-солодкий, як свіжозварена кава, що п’ється після примарних сновидінь.
Мій Стамбул кольоровий, смачний і запашний. Істанбул - місто емоцій, а враження залежать виключно від вас!
Символізм стамбульських мостів на Босфорі має різні виміри і залежить виключно від вашої уяви. Незалежно від напрямку, ти їдеш до Стамбула, чи то азійського, чи європейського, але для мене – це завжди шлях повернення до самого себе.
Смак міцної та солодкої кави розмивав і так не чіткі картинки нічних видінь, а її турецький аромат пробуджував підсвідомість, яка малювала образи витончених мінаретів і хвиль Босфору. Починався новий ранок, ще один день не у Стамбулі…
