Kijów Jarosława Iwaszkiewaicza: miasto rodzące literaturę
Kijów – Stołeczny Kijów-Grad, Matka Miast Ruskich, Konstantynopol nad Dnieprem jest miastem, które oskrzydla, inspiruje, przyciąga ludzi z różnych stron świata i rodzi literaturę”.
Tu, na brzegach siwego Borysfenu krzyżowały się drogi prowadzące z Północy na Południe i ze Wschodu na Zachód, tu mieszały się nurty kulturowo-obyczajowe Orientu i Okcydentu, tu stykały się interesy Bizancjum i Rzymu. Kijów od zawsze związany był z tą wielką, tajemniczą rzeką. Poprzecinane niezliczonymi jarami, górujące nad rozlewiskiem Dniepru wzgórza, okazały się idealnym miejscem na założenie osady. Nie brakowało tu zwierzyny, grzybów i jagód, gdyż średniowieczny Kijów leżał na skraju ogromnej poleskiej puszczy. Rzeka dostarczała ryb, odgradzała od nieprzyjaciół i służyła jako trakt komunikacyjny, łączący stolicę Rusi ze światem.
Istanbul. Oda ku Czasoprzestszeni
Nie ma dnia bym nie wspomniał, bym nie wrócił myślami do tego miejsca, bym nie dotknął go fibrami swojej duszy. Już prawie od sześciu lat codziennie jestem tam. Nie muszę lecieć czy jechać, po prostu obrazy tego miejsca stale wyłaniają się łagodnie z mojej wyobraźni, przysłaniając rzeczywistość i codzienność. Jest we mnie, a ja w nim. Odbieram to jako najwyższą daność, więc już od dawna nawet nie próbuję dotrzeć do prawdy: co mnie łączy z tym miejscem. Niepoznawalna metafizyka naszych stosunków pozostaje niewyjaśniona i dlatego taka czarująco słodka, jak owoc dojrzałej kaki czy figi, a raczej małej wzorzystej filiżanki mocnej tutejszej kawy.
W cieniu Minotaura
Umbert Eco, twórca teorii dzieła „otwartego” i wieloznacznego, uważał, że sztuka skłania odbiorcę do własnych refleksji. Twierdził też, że „labirynt klasyczny jest sam w sobie nicią Ariadny”. Idąc w ślady włoskiego filozofa, spróbuję przedstawić swoją wizję nowych wierszy Mieczysława Arkadiusza Łypa: W cieniu Minotaura, W krainie Ariadny, Fresk minojski i Rydwan Heliosa.
Wrażenia "białej małpy"
Okcydentalność rządzi umysłami... Europocentryzm mocno tkwi w podświadomości... Zachodnie wzorce kulturowe dominują w wyobraźni...
Jak my się mylimy, myśląc, że jesteśmy najlepsi! Błąd i zacofanie kulturowe! Ograniczoność i zamkniętość na „Inność”!
Polakom wstęp wzbroniony?
Na wstępie zaznaczę, że nikogo nie chcę obrazić tym artykułem oraz nie zamierzam wzmacniać istniejących stereotypów (pseudo?). Chciałbym podzielić się własnymi obserwacjami i krótkimi rozważaniami, które były sprowokowane tabliczką, zauważoną na vaporetto w Wenecji.
Od dzisiaj na Ukrainie obowiązuje czas „Doniecki”
Po raz kolejny Najwyższa Rada Ukrainy, zdominowana przez frakcję Partii Regionów pokazała, że najwyższy organ ustawodawczy krainy jest niczym innym, tylko sytuacyjnym zbiegowiskiem idiotów...
Жодних сумнівів: Російська Федерація після розпаду СРСР не стала повноцінною модерною державою. Вона перетворилася на агресивне неоімперське утворення, яке паразитує на уламках радянської епохи. Московський центр не просто відмовився інтегруватися у світову спільноту на засадах рівноправного партнерства, він обрав шлях домінування, підкорення та експансії. Власне, Росія є типовою неоколонією – лише з тією відмінністю, що вона прагне сама бути метрополією.
Нинішня РФ – це країна, яка не виробляє нічого, крім нафти, газу, пропаганди та насильства. Вона експортує ресурси і паралельно намагається "експортувати" свої правила гри: через гібридні війни, втручання у вибори, корупцію, маніпуляції. Внутрішня структура Росії – це колоніальна вертикаль, де центр висмоктує ресурси з окраїн, пригнічує національні меншини і стирає ідентичність "периферії".
І що ще гірше – цей неоколоніалізм експортується назовні. Найочевидніше – в Україну, Грузію, Молдову, Сирію, Лівію. Це зовнішні "колонії" Росії, окуповані або піддані впливу за рахунок військової сили та інформаційної агресії.
На тлі цього стає ще більш шокуючою заява Кіта Келлога, спецпосланця президента США Дональда Трампа. В інтерв’ю The Times він запропонував, щоби Україну розділили "майже як Берлін після Другої світової війни".
"Якщо потрібно буде домовлятися, можна поділити країну на сектори – під контролем Росії, України, можливо, ООН", – сказав Келлог.
Йдеться не просто про відверту легалізацію російської агресії. Йдеться про повернення до мислення зразка першої половини XX століття – часу, коли великі держави самі вирішували долю малих, нехтуючи їхнім правом на суверенітет.
Це парадигма Ялти-1945. Це геополітика без моральних категорій, де нації є "фішками" на шахівниці, а не спільнотами вільних громадян. Пропозиція Келлога – це не просто ревізія принципів міжнародного права. Це надання карт-бланшу Росії, яка своїм злочинним вторгненням прагне знищити саму ідею української державності.
Цей підхід особливо тривожний на тлі американської політики останніх років, де частина республіканського істеблішменту відкрито демонструє симпатії до Москви. Ідея "обміняти мир на капітуляцію частини України" – це не дипломатія. Це зрада. Як у моральному, так і в стратегічному сенсі.
Таке мислення не лише легітимізує неоколоніальний статус Росії, а й підриває міжнародну систему безпеки. Якщо можна ділити Україну, то чому б не поділити Тайвань? Або Південну Корею? Або Ізраїль?
Світ, у якому силою можна переписати кордони, – це світ катастроф. І саме США, які колись виступали гарантом свободи, не мають права сповідувати принципи імперської геополітики минулого століття.
Найголовніше: Україна – не предмет торгу. Це незалежна держава, міжнародно визнана, із власною ідентичністю, волею, культурою та правом на майбутнє. І жоден Келлог – ні вчора, ні сьогодні, ні завтра – не має права ділити її території, як трофеї після війни.
Пострадянська Росія мріє про неоімперське "возз'єднання". Але відповідь вільного світу має бути не про "сектори", а про деокупацію, справедливість і покарання агресора.
