Medal Zasłużony Kulturze - Gloria Artis
Brązowe Medale Zasłużony Kulturze Gloria Artis otrzymali prezes Polskiego Kulturalno-Oświatowego Towarzystwa w Berdiańsku profesor Lech Aleksy Suchomłynow (Międzynarodowa Szkoła Ukrainistyki Narodowej Akademii Nauk Ukrainy oraz profesor Helena Krasowska (Instytut Slawistyki Polskiej Akademii Nauk). W imieniu Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego profesora Piotra Glińskiego medale wręczył dyrektor gabinetu Ministra Jarosław Czuba podczas uroczystej prezentacji monografii Świadectwo zanikającego dziedzictwa. Mowa polska na Bukowinie Karpackiej:Ukraina-Rumunia. Uroczystość ta została zorganizowana przez Studium Europy Wschodniej Uniwersytetu Warszawskiego.
Стамбул поглинає поступово, але безповоротно
В азійській частині Стамбула, у Кадикьої, є дільниця з дивною назвою «Мода». Район богемний… просоціалістична дільниця вільнодумства, місце скупчення новоявленого істеблішменту і притулок тутешніх фриків. Тут вінтажні бутики сусідують із тату-салонами, а у гламурних кнайпах студенти й офісний планктон п’є раки, вино та пиво.
Стамбульська Мода – орієнтальний виклик європейському Бейоглу.
Відтворити образ: Істанбул існує поза часом
Непроглядний туман наступав із північного сходу. Осіннє місиво вкрило усе місто, від Бейкоза до Сарайбурну, і повільно заповзало у душі стамбульців, посилюючи одвічний неспокій – Hüzün
Мій Істанбул: місто вічного непокою
Дві стихії - повітря й вода - змішують криваво-червоне минуле і розмите майбутнє у цілісне химерне сьогодення.
Невизначеність і непевність... Ось що є суттю стамбульської душі.
Істанбул: чужі цього не відчувають...
Сумні та пригнічені стамбульці, наче тіні давно померлих пращурів, повільно шкандибають вуличками таємничого міста. Тягар призабутої славетної спадщини залишив свій відбиток у свідомості турків, позначився на їхніх рухах, мові й емоціях. Чорна безнадія та ....
Істанбул: смуток із присмаком кави
Безвинні хмаринки, наче непричесані думки у моїй голові, кружляли над старим містом, Босфором і Мармуровим морем, чіпляючись за мінарети Айя-Софії, Султана Ахмета, Ґазі Атікалі Паші... Утомлені життям підстаркуваті ефенді варили та смажили кукурудзу-мисир, продавали салеп і шербет, поліціянти ліниво проходжувалися бруківкою Іподрому. Запах свіжоспечених бубликів-сімітів змішувався з морським повітрям.
Жодних сумнівів: Російська Федерація після розпаду СРСР не стала повноцінною модерною державою. Вона перетворилася на агресивне неоімперське утворення, яке паразитує на уламках радянської епохи. Московський центр не просто відмовився інтегруватися у світову спільноту на засадах рівноправного партнерства, він обрав шлях домінування, підкорення та експансії. Власне, Росія є типовою неоколонією – лише з тією відмінністю, що вона прагне сама бути метрополією.
Нинішня РФ – це країна, яка не виробляє нічого, крім нафти, газу, пропаганди та насильства. Вона експортує ресурси і паралельно намагається "експортувати" свої правила гри: через гібридні війни, втручання у вибори, корупцію, маніпуляції. Внутрішня структура Росії – це колоніальна вертикаль, де центр висмоктує ресурси з окраїн, пригнічує національні меншини і стирає ідентичність "периферії".
І що ще гірше – цей неоколоніалізм експортується назовні. Найочевидніше – в Україну, Грузію, Молдову, Сирію, Лівію. Це зовнішні "колонії" Росії, окуповані або піддані впливу за рахунок військової сили та інформаційної агресії.
На тлі цього стає ще більш шокуючою заява Кіта Келлога, спецпосланця президента США Дональда Трампа. В інтерв’ю The Times він запропонував, щоби Україну розділили "майже як Берлін після Другої світової війни".
"Якщо потрібно буде домовлятися, можна поділити країну на сектори – під контролем Росії, України, можливо, ООН", – сказав Келлог.
Йдеться не просто про відверту легалізацію російської агресії. Йдеться про повернення до мислення зразка першої половини XX століття – часу, коли великі держави самі вирішували долю малих, нехтуючи їхнім правом на суверенітет.
Це парадигма Ялти-1945. Це геополітика без моральних категорій, де нації є "фішками" на шахівниці, а не спільнотами вільних громадян. Пропозиція Келлога – це не просто ревізія принципів міжнародного права. Це надання карт-бланшу Росії, яка своїм злочинним вторгненням прагне знищити саму ідею української державності.
Цей підхід особливо тривожний на тлі американської політики останніх років, де частина республіканського істеблішменту відкрито демонструє симпатії до Москви. Ідея "обміняти мир на капітуляцію частини України" – це не дипломатія. Це зрада. Як у моральному, так і в стратегічному сенсі.
Таке мислення не лише легітимізує неоколоніальний статус Росії, а й підриває міжнародну систему безпеки. Якщо можна ділити Україну, то чому б не поділити Тайвань? Або Південну Корею? Або Ізраїль?
Світ, у якому силою можна переписати кордони, – це світ катастроф. І саме США, які колись виступали гарантом свободи, не мають права сповідувати принципи імперської геополітики минулого століття.
Найголовніше: Україна – не предмет торгу. Це незалежна держава, міжнародно визнана, із власною ідентичністю, волею, культурою та правом на майбутнє. І жоден Келлог – ні вчора, ні сьогодні, ні завтра – не має права ділити її території, як трофеї після війни.
Пострадянська Росія мріє про неоімперське "возз'єднання". Але відповідь вільного світу має бути не про "сектори", а про деокупацію, справедливість і покарання агресора.
