Події останніх років значно радикалізували і поляризували українське суспільство. Політика проникла в усі сфери нашого життя й усі закамарки нашої свідомості. Звичайно, це відбилося й на моїх постах на Фесбуку. Читайте, думайте, сперечайтеся.
Сьогодні, пишучи про Стамбул, не можливо не посилатися на твори Орхана Памука. Літературний образ міста, створений письменником, упливає на рецепцію Стамбула. Не тільки на мою рецепцію, а й усіх сучасників, які читали прозу Памука.
Протягом останніх років періодично публікував у Фейсбуку пости-роздуми, емоційні флеші та просто інформаційні нотатки про Стамбул, Туреччину, традиції та звичаї імперії Османів. Сподіваюся, що мені вдалося ...
Polskie Wilno, Grodno i Lwów stały się częścią historii, literatury i wspomnień. Sentymenty dominują nad prawdą, przecież życie codzienne na Kresach wcale nie było sielanką. Pamięta się tylko skrajnie przeżycia.
Niech żyje Polska! Tegyvuoja Lietuva! Слава Україні! Жыве Беларусь!
Мовна поведінка українців за останнє десятиліття зазнала глибоких трансформацій, які свідчать не лише про зміни в комунікативних практиках, а й про зрушення у сфері національної ідентичності. Дані опитувань демонструють чітку тенденцію до зростання вживання української мови в усіх сферах життя. Якщо у 2012 році лише 44% громадян вказували українську як основну мову спілкування, то до грудня 2022 року цей показник зріс до 57,4%. Натомість частка тих, хто послуговується переважно російською, зменшилася майже втричі - з 34% до 14,8%. Особливо помітною ця зміна є в публічному просторі: на робочому місці частка користувачів української зросла з 41,9% до 67,7%, а споживання україномовного контенту в інтернеті зросло з 11,6% до 52,2%, тоді як російськомовний сегмент скоротився з 48,6% до 6%.
Ці зрушення не можна звести лише до раціонального вибору мови. Вони є реакцією на глибокі соціально-політичні потрясіння: анексію Криму, війну на Донбасі, а згодом і повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Мовний вибір дедалі більше перетворюється на політичну заяву, на спосіб окреслення своєї позиції у світі та належності до українського простору культури й цінностей. У цьому контексті мова виконує не лише комунікативну, а й символічну функцію - стає маркером солідарності, опору та ідентичності.
З огляду на лінгвістичну гіпотезу відносності, сформульовану Бенджаміном Лі Ворфом, мова не тільки відображає думку, але й формує її. Зміна мовних практик, зокрема зростання ролі української, може мати довготривалий вплив на спосіб мислення, сприйняття світу та структурування соціального досвіду. У мовах, що мають граматичний рід, як-от українська й російська, навіть граматичні категорії можуть впливають на уявлення про об’єкти реальності.
Таким чином, спостережувана мовна зміна є не лише наслідком політичного протистояння, а й індикатором глибшої культурної трансформації. Вибір мови сьогодні в Україні - це не просто мовний акт, а вираз особистої й колективної належності до національного проєкту, який активно перебудовується в умовах війни та визвольної боротьби.