W rocznicę wybuchu wojny

03.03.2023 W dniu 27 lutego Zarząd Wydziału I Towarzystwa Naukowego Warszawskiego zorganizowało spotkanie naukowe, na którym prof. dr. hab. Lech Suchomłynow z Instytutu Slawistyki PAN przedstawił referat „Wojna rosyjsko-ukraińska: rozwód cywilizacji? (relacje Polaków z okupowanego miasta)”.

Bo teraz wypowiada się Ukraina

03.12.2022 Wojna rosyjsko-ukraińska zdominowała percepcję świata i zasadniczo zmieniła obraz świata na całej planecie. W sposób szczególny kontemplują te okrutne wydarzenia osoby z Ukrainy. Nie ważne czy jesteś tuż przy zmieniającej się linii frontu, czy przybywasz na bezpiecznych terenach na uchodźctwie.

Веселки нема! Є пам'ять і почуття…

01.09.2021 Твердження (уявлення), що після смерті тварини «йдуть на веселку» – це втеча від реальності, прояв захисного механізму людської психіки, яка намагається пом’якшити сприйняття факту втрати назавжди… Бо, як у відомій пісні, «навсегда – это слишком долго». Це, як діти, які прикривають долонями очі й кажуть: «Чик-чик. Я в домцю».

Моє Сараєво!

15.08.2021 Сараєво - уроче місто-цвинтар, що ліниво розкинулося у долині Південних Альп, на берегах річки Міляцці. Місцеві бошняки, які тепер складають 80 % городян, повільні та привітливі правовірні слов’яни-мусульмани.

Ефекти українсько-польської наукової співпраці

01.12.2020 Метою праці «Соціолінгвістичний компендіум» є ознайомлення майбутніх соціологів і філологів, а таж осіб зацікавлених цією проблематикою з основними поняттями, проблемами й методами соціолінгвістики – науки, що розвивається на стику мовознавства, соціальної психології та етнографії і вивчає проблеми, пов’язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.

Turecki obłęd i hüzün w tekstach Ece Temelkuran

27.11.2020 Bezkompromisowy stosunek tej autorki do polityczno-społecznej rzeczywistości w Turcji, jej dziennikarska działalność śledcza i poruszane tematy (kwestie wolności jednostek, feminizmu, Ormian i Kurdów) są często nieakceptowane w rodzinnym kraju pisarki.
Я не вірю у веселку…
19.05.2019

Він обрав мене сам… Певного грудневого вечора, нахабно увірвавшись до квартири, він, очеретяний кіт, якого я назвав Османом, залишився зі мною назавжди… до кінця… Було очевидним, що він, був домашнім. Можливо його вигнали, або сам загубився. Це налякане створіння усього боялося, а тому переховувалося по різних кутках. Від страху він мав дивний вигляд мохнатої мордочки із виразною косоокістю, яка згодом минула. Ми мали якось познати та притертися один до одного, призвичаїтись.

Спочатку, щоб на нього звернули увагу, він постійно чіплявся і драпав ноги. Починав мурликати (чомусь я це називав румунською – «пурхати») від першого дотику. Будь-який знак уваги винагороджувався довгим і гучним пурханням і довгим загляданням у вічі.

Вранці по кілька разів кіт підходив до ліжка і, не пхаючись на постіль, довго приглядався, гіпнотизував… чекаючи, коли почнеться ранок і незмінний ритуал кавування. Він часто здалеку приглядався своїми приплюснутими зеленими очима, сидячі на килимі, а потім підходив і терся о ноги, або нахабно лягав на комп’ютерну клавіатуру. Пив воду з усіх філіжанок, аж доки не домігся, щоб у залі поставити його особисту склянку, у яку він демонстративно запихав свій писок, показуючи, що це його територія, і хто є справжнім господарем.

Осман не знав жодних заборон. Увесь світ обертався навколо його куцого хвостика і, як я колись писав, носика кольору в’ялених турецьких абрикосів.

Усе це тепер у минулому. Залишилися тільки спогади і пустка…