To „brat” Kain zrobił z nas Europejczyków
Mija ósmy miesiąc trwania w strachu i niepewności, ale zwycięskie zakończenie Rewolucji Godności wzmacnia wiarę we własne siły i nowopowstały Naród Ukraiński.
Reset po ukraińsku
Naród ukraiński, zawiedziony Rewolucją Pomarańczową, przez trzy lata znosił rządy bandyty Janukowycza, odserwując, jak rodzinka prezydenta bogaci się.
Madeira. Kochanie moje! Ty jesteś jak zdrowie...
Czy byliście Państwo na Maderze? Na Maderze w lutym? Kiedy wyspa buja kolorami i aromatami, a miejscowy lud szykuje się na karnawał przed Wielkim Postem? Nie? Warto!
Wypracowanie: Jak spędziłem lato...
Urlopy mamy już za sobą. Jutro jest ostatni dzień lata, tej najokropniejszej pory roku, okresu spoconych ciał i spustoszonych portmonetek...
O Gruzji inaczej (ქართული სხვაგვარად)
Tylko godzina dwadzieścia lotu z Doniecka i ty jesteś w Gruzji. Niemożliwe połączenie radzieckich elementów i tysiącletniej tradycji. Obecnie właśnie ta synteza wyznacza koloryt lokaly...
Viva, Rome!
Seule Paris est digne de Rome; seule Rome est digne de Paris - tylko Paryż jest godzien Rzymu i tylko Rzym jest godzien Paryża. To było coś...
Він обрав мене сам… Певного грудневого вечора, нахабно увірвавшись до квартири, він, очеретяний кіт, якого я назвав Османом, залишився зі мною назавжди… до кінця… Було очевидним, що він, був домашнім. Можливо його вигнали, або сам загубився. Це налякане створіння усього боялося, а тому переховувалося по різних кутках. Від страху він мав дивний вигляд мохнатої мордочки із виразною косоокістю, яка згодом минула. Ми мали якось познати та притертися один до одного, призвичаїтись.
Спочатку, щоб на нього звернули увагу, він постійно чіплявся і драпав ноги. Починав мурликати (чомусь я це називав румунською – «пурхати») від першого дотику. Будь-який знак уваги винагороджувався довгим і гучним пурханням і довгим загляданням у вічі.
Вранці по кілька разів кіт підходив до ліжка і, не пхаючись на постіль, довго приглядався, гіпнотизував… чекаючи, коли почнеться ранок і незмінний ритуал кавування. Він часто здалеку приглядався своїми приплюснутими зеленими очима, сидячі на килимі, а потім підходив і терся о ноги, або нахабно лягав на комп’ютерну клавіатуру. Пив воду з усіх філіжанок, аж доки не домігся, щоб у залі поставити його особисту склянку, у яку він демонстративно запихав свій писок, показуючи, що це його територія, і хто є справжнім господарем.
Осман не знав жодних заборон. Увесь світ обертався навколо його куцого хвостика і, як я колись писав, носика кольору в’ялених турецьких абрикосів.
Усе це тепер у минулому. Залишилися тільки спогади і пустка…
