W rocznicę wybuchu wojny

03.03.2023 W dniu 27 lutego Zarząd Wydziału I Towarzystwa Naukowego Warszawskiego zorganizowało spotkanie naukowe, na którym prof. dr. hab. Lech Suchomłynow z Instytutu Slawistyki PAN przedstawił referat „Wojna rosyjsko-ukraińska: rozwód cywilizacji? (relacje Polaków z okupowanego miasta)”.

Bo teraz wypowiada się Ukraina

03.12.2022 Wojna rosyjsko-ukraińska zdominowała percepcję świata i zasadniczo zmieniła obraz świata na całej planecie. W sposób szczególny kontemplują te okrutne wydarzenia osoby z Ukrainy. Nie ważne czy jesteś tuż przy zmieniającej się linii frontu, czy przybywasz na bezpiecznych terenach na uchodźctwie.

Веселки нема! Є пам'ять і почуття…

01.09.2021 Твердження (уявлення), що після смерті тварини «йдуть на веселку» – це втеча від реальності, прояв захисного механізму людської психіки, яка намагається пом’якшити сприйняття факту втрати назавжди… Бо, як у відомій пісні, «навсегда – это слишком долго». Це, як діти, які прикривають долонями очі й кажуть: «Чик-чик. Я в домцю».

Моє Сараєво!

15.08.2021 Сараєво - уроче місто-цвинтар, що ліниво розкинулося у долині Південних Альп, на берегах річки Міляцці. Місцеві бошняки, які тепер складають 80 % городян, повільні та привітливі правовірні слов’яни-мусульмани.

Ефекти українсько-польської наукової співпраці

01.12.2020 Метою праці «Соціолінгвістичний компендіум» є ознайомлення майбутніх соціологів і філологів, а таж осіб зацікавлених цією проблематикою з основними поняттями, проблемами й методами соціолінгвістики – науки, що розвивається на стику мовознавства, соціальної психології та етнографії і вивчає проблеми, пов’язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.

Turecki obłęd i hüzün w tekstach Ece Temelkuran

27.11.2020 Bezkompromisowy stosunek tej autorki do polityczno-społecznej rzeczywistości w Turcji, jej dziennikarska działalność śledcza i poruszane tematy (kwestie wolności jednostek, feminizmu, Ormian i Kurdów) są często nieakceptowane w rodzinnym kraju pisarki.
Приречений на Стамбул
30.11.2019

Треба встигнути побачити та увічнити у пам’яті Стамбул минулих століть.

Мені вдалося!

Стамбул! Тут давноминуле сусідує із сучасністю, взаємно накладаються та проникають, визначаючи обличчя міста другого десятиріччя ХХІ століття. Унікальність треба вміти помічати!

Новенькі хмарочоси, жовті таксі, показово прибрані проспекти і невпинний людський рух. Істанбул майстерно вдавав східну стриманість і респектабельність. Попри це, теплий подих міста віщував пристрасні пригоди та нові, невідомі досі враження. Перетинаючи неспокійні води Босфору, я помітив, як показово байдужі румелійські пагорби запалюють вечірні вогні, змінюючи декорації. Стамбул прошепотів: нoşgeldiniz – ласкаво прошу!

Коли набридають міські пейзажі чи тривіальні краєвиди - я забираюся геть у степи анатолійської Каппадокії, де, серед напівзруйнованих скель та останців химерних обрисів, вітер заколисує вечірнім шепотом перських, сельджукських і османських легенд…

Ніколи не знаєш, що на тебе чекає на другому березі Босфору... Стамбул очікувано непередбачуваний!

Стамбул прагнув дощу… Втомлене спекотним повітрям знад анатолійських степів місто сповільнило звичайний божевільний ритм і, здавалося, погодилось із гнітючою атмосферою липкого бруду минулого і тягарем невизначеного сьогодення. Сонце в зеніті: безлюдні площі, пусті крамниці, спорожнілі ресторани і мейхани. Без зайвої потреби мало хто виходив із своїх домівок. Навіть котів не було… Де-ні-де на берегах Босфору жевріло життя. Морське повітря якось пом’якшувало незносну спеку вкритих бетонними конструкціями пагорбів. Довгі й сумні звуки самотніх кораблів лише посилювали свідомість безнадії та непорадності.

Стамбул тривав в очікуванні ночі й дощу…

Старовинний червоний трамвай на головній вулиці Бейоглу Істікляль вперто деренчав, намагаючись проїхати через натовп. Люди налякано розбігалися у різні боки, звільняючи колію. Лише тутешній очеретяний кіт, утомлений метушнею і життям, байдуже сидів під вітриною краму із східними солодощами та спостерігав, як невпинно минає життя… Порух, рейвах, шарварок…

Стамбул – котяче місто. Можливо, що саме тому я постійно й настирливо повертаюся на босфорські пагорби. На кожному розі, у більшості кафе чи ресторанів, у дверей приватних будинків і державних установ - усюди зустрічаються ці пухнастики. Деякі лагідні та привітливі, із задоволенням даються погладити, нявкають і мурликають, а інші, можливо, пізнавши жорстокість людини (хоча, здається, усі турки їх обожнюють), із острахом стороняться та втікають.

Пам’ятайте – Стамбул – це не тільки історичні пам’ятки і смачна кухня, це ще й котики!

Стамбульський післясмак гіркаво-солодкий, як свіжозварена кава, що п’ється після примарних сновидінь.

Мій Стамбул кольоровий, смачний і запашний. Істанбул - місто емоцій, а враження залежать виключно від вас!

Символізм стамбульських мостів на Босфорі має різні виміри і залежить виключно від вашої уяви. Незалежно від напрямку, ти їдеш до Стамбула, чи то азійського, чи європейського, але для мене – це завжди шлях повернення до самого себе.

Смак міцної та солодкої кави розмивав і так не чіткі картинки нічних видінь, а її турецький аромат пробуджував підсвідомість, яка малювала образи витончених мінаретів і хвиль Босфору. Починався новий ранок, ще один день не у Стамбулі…