Істанбул: чужі цього не відчувають...

14.03.2018

Сумні та пригнічені стамбульці, наче тіні давно померлих пращурів, повільно шкандибають вуличками таємничого міста. Тягар призабутої славетної спадщини залишив свій відбиток у свідомості турків, позначився на їхніх рухах, мові й емоціях. Чорна безнадія та ....

Істанбул: смуток із присмаком кави

15.01.2018

Безвинні хмаринки, наче непричесані думки у моїй голові, кружляли над старим містом, Босфором і Мармуровим морем, чіпляючись за мінарети Айя-Софії, Султана Ахмета, Ґазі Атікалі Паші... Утомлені життям підстаркуваті ефенді варили та смажили кукурудзу-мисир, продавали салеп і шербет, поліціянти ліниво проходжувалися бруківкою Іподрому. Запах свіжоспечених бубликів-сімітів змішувався з морським повітрям.

Кава, Стамбул і потік свідомості

19.03.2017

Стамбул майже ніколи не спить. Турецька пітьма надходить раптово й поглинає зненацька. Босфорські ночі таємничі й лагідні, наче кішка, що нишком підкрадається до своєї жертви. Будьте пильними, насолоджуючись східною ніччю… Деви та джини чигають повсюди…

Многонациональность - это богатство Бердянска

13.03.2017

«Бердянские ведомости», №6(785) 9 февраля 2017.
Председатель Польского культурно-просветительного общества «Возрождение» Алексей Сухомлинов: «Многонациональность - это богатство Бердянска»
Интервью.

Історії моїх котів

12.03.2017

У центрі Кастилії, на берегах річки Тахо розкинулося славетне місто Толедо. Натовпи туристів із захопленням розглядають історичні пам'ятки, що увібрали в себе найкраще з багатьох культур і двох цивілізацій. Тут, як і в багатьох містах Іберійського півострова, берберсько-ісламська культура накладається на європейсько-християнську...

Кавове філософствування: про котів і життя

09.07.2016

Є два чинники, які мають неабиякий уплив на моє життя і світосприйняття — це коти, передовсім мій улюблений Османчик, і кава, справжня, гаряча й солодка, кава по-турецьки. Зазвичай мій ранок починається з муркання смугастої істоти і горнятка коричневої запашної суміші.

Приречений на Стамбул
30.11.2019

Треба встигнути побачити та увічнити у пам’яті Стамбул минулих століть.

Мені вдалося!

Стамбул! Тут давноминуле сусідує із сучасністю, взаємно накладаються та проникають, визначаючи обличчя міста другого десятиріччя ХХІ століття. Унікальність треба вміти помічати!

Новенькі хмарочоси, жовті таксі, показово прибрані проспекти і невпинний людський рух. Істанбул майстерно вдавав східну стриманість і респектабельність. Попри це, теплий подих міста віщував пристрасні пригоди та нові, невідомі досі враження. Перетинаючи неспокійні води Босфору, я помітив, як показово байдужі румелійські пагорби запалюють вечірні вогні, змінюючи декорації. Стамбул прошепотів: нoşgeldiniz – ласкаво прошу!

Коли набридають міські пейзажі чи тривіальні краєвиди - я забираюся геть у степи анатолійської Каппадокії, де, серед напівзруйнованих скель та останців химерних обрисів, вітер заколисує вечірнім шепотом перських, сельджукських і османських легенд…

Ніколи не знаєш, що на тебе чекає на другому березі Босфору... Стамбул очікувано непередбачуваний!

Стамбул прагнув дощу… Втомлене спекотним повітрям знад анатолійських степів місто сповільнило звичайний божевільний ритм і, здавалося, погодилось із гнітючою атмосферою липкого бруду минулого і тягарем невизначеного сьогодення. Сонце в зеніті: безлюдні площі, пусті крамниці, спорожнілі ресторани і мейхани. Без зайвої потреби мало хто виходив із своїх домівок. Навіть котів не було… Де-ні-де на берегах Босфору жевріло життя. Морське повітря якось пом’якшувало незносну спеку вкритих бетонними конструкціями пагорбів. Довгі й сумні звуки самотніх кораблів лише посилювали свідомість безнадії та непорадності.

Стамбул тривав в очікуванні ночі й дощу…

Старовинний червоний трамвай на головній вулиці Бейоглу Істікляль вперто деренчав, намагаючись проїхати через натовп. Люди налякано розбігалися у різні боки, звільняючи колію. Лише тутешній очеретяний кіт, утомлений метушнею і життям, байдуже сидів під вітриною краму із східними солодощами та спостерігав, як невпинно минає життя… Порух, рейвах, шарварок…

Стамбул – котяче місто. Можливо, що саме тому я постійно й настирливо повертаюся на босфорські пагорби. На кожному розі, у більшості кафе чи ресторанів, у дверей приватних будинків і державних установ - усюди зустрічаються ці пухнастики. Деякі лагідні та привітливі, із задоволенням даються погладити, нявкають і мурликають, а інші, можливо, пізнавши жорстокість людини (хоча, здається, усі турки їх обожнюють), із острахом стороняться та втікають.

Пам’ятайте – Стамбул – це не тільки історичні пам’ятки і смачна кухня, це ще й котики!

Стамбульський післясмак гіркаво-солодкий, як свіжозварена кава, що п’ється після примарних сновидінь.

Мій Стамбул кольоровий, смачний і запашний. Істанбул - місто емоцій, а враження залежать виключно від вас!

Символізм стамбульських мостів на Босфорі має різні виміри і залежить виключно від вашої уяви. Незалежно від напрямку, ти їдеш до Стамбула, чи то азійського, чи європейського, але для мене – це завжди шлях повернення до самого себе.

Смак міцної та солодкої кави розмивав і так не чіткі картинки нічних видінь, а її турецький аромат пробуджував підсвідомість, яка малювала образи витончених мінаретів і хвиль Босфору. Починався новий ранок, ще один день не у Стамбулі…