W cieniu Minotaura

30.03.2012

Umbert Eco, twórca teorii dzieła „otwartego” i wieloznacznego, uważał, że sztuka skłania odbiorcę do własnych refleksji. Twierdził też, że „labirynt klasyczny jest sam w sobie nicią Ariadny”. Idąc w ślady włoskiego filozofa, spróbuję przedstawić swoją wizję nowych wierszy Mieczysława Arkadiusza Łypa: W cieniu Minotaura, W krainie Ariadny, Fresk minojski i Rydwan Heliosa.

Wrażenia "białej małpy"

12.02.2012

Okcydentalność rządzi umysłami... Europocentryzm mocno tkwi w podświadomości... Zachodnie wzorce kulturowe dominują w wyobraźni...

Jak my się mylimy, myśląc, że jesteśmy najlepsi! Błąd i zacofanie kulturowe! Ograniczoność i zamkniętość na „Inność”!

Polakom wstęp wzbroniony?

15.12.2011

Na wstępie zaznaczę, że nikogo nie chcę obrazić tym artykułem oraz nie zamierzam wzmacniać istniejących stereotypów (pseudo?). Chciałbym podzielić się własnymi obserwacjami i krótkimi rozważaniami, które były sprowokowane tabliczką, zauważoną na vaporetto w Wenecji.

Od dzisiaj na Ukrainie obowiązuje czas „Doniecki”

20.09.2011

Po raz kolejny Najwyższa Rada Ukrainy, zdominowana przez frakcję Partii Regionów pokazała, że najwyższy organ ustawodawczy krainy jest niczym innym, tylko sytuacyjnym zbiegowiskiem idiotów...

Thalys, PKP i UZ

12.09.2011

Ukraina, Polska czy Belgia – nie ma znaczenia! Ludzie wszędzie są do siebie podobni, szczególnie w chwilach nadzwyczajnych. Powiedzmy wsiadanie do pociągu. Dlaczego właśnie pociąg – bo jadę z Brukseli do Paryża...

Jeśli Wam nie dopisała pogoda - róbcie zdjęcia kotom

14.07.2011

Brugia! Jutro Bruksela, a dalej Maastricht, Liege i Antwerpia. Na tle ukraińskich upalow jest super, tylko +12, i non-stop pada... Nie mniej jednak ciesze sie... Na razie siedzę w hotelu i... zrobiłem zdjecie kotkowi, który będzie okrasą mojej kolekcji. Jest wykonany w stylu kota z Istambulu! Mam nadziję, że będą kolegować się! To dopiero integracja!!!.

Приречений на Стамбул
30.11.2019

Треба встигнути побачити та увічнити у пам’яті Стамбул минулих століть.

Мені вдалося!

Стамбул! Тут давноминуле сусідує із сучасністю, взаємно накладаються та проникають, визначаючи обличчя міста другого десятиріччя ХХІ століття. Унікальність треба вміти помічати!

Новенькі хмарочоси, жовті таксі, показово прибрані проспекти і невпинний людський рух. Істанбул майстерно вдавав східну стриманість і респектабельність. Попри це, теплий подих міста віщував пристрасні пригоди та нові, невідомі досі враження. Перетинаючи неспокійні води Босфору, я помітив, як показово байдужі румелійські пагорби запалюють вечірні вогні, змінюючи декорації. Стамбул прошепотів: нoşgeldiniz – ласкаво прошу!

Коли набридають міські пейзажі чи тривіальні краєвиди - я забираюся геть у степи анатолійської Каппадокії, де, серед напівзруйнованих скель та останців химерних обрисів, вітер заколисує вечірнім шепотом перських, сельджукських і османських легенд…

Ніколи не знаєш, що на тебе чекає на другому березі Босфору... Стамбул очікувано непередбачуваний!

Стамбул прагнув дощу… Втомлене спекотним повітрям знад анатолійських степів місто сповільнило звичайний божевільний ритм і, здавалося, погодилось із гнітючою атмосферою липкого бруду минулого і тягарем невизначеного сьогодення. Сонце в зеніті: безлюдні площі, пусті крамниці, спорожнілі ресторани і мейхани. Без зайвої потреби мало хто виходив із своїх домівок. Навіть котів не було… Де-ні-де на берегах Босфору жевріло життя. Морське повітря якось пом’якшувало незносну спеку вкритих бетонними конструкціями пагорбів. Довгі й сумні звуки самотніх кораблів лише посилювали свідомість безнадії та непорадності.

Стамбул тривав в очікуванні ночі й дощу…

Старовинний червоний трамвай на головній вулиці Бейоглу Істікляль вперто деренчав, намагаючись проїхати через натовп. Люди налякано розбігалися у різні боки, звільняючи колію. Лише тутешній очеретяний кіт, утомлений метушнею і життям, байдуже сидів під вітриною краму із східними солодощами та спостерігав, як невпинно минає життя… Порух, рейвах, шарварок…

Стамбул – котяче місто. Можливо, що саме тому я постійно й настирливо повертаюся на босфорські пагорби. На кожному розі, у більшості кафе чи ресторанів, у дверей приватних будинків і державних установ - усюди зустрічаються ці пухнастики. Деякі лагідні та привітливі, із задоволенням даються погладити, нявкають і мурликають, а інші, можливо, пізнавши жорстокість людини (хоча, здається, усі турки їх обожнюють), із острахом стороняться та втікають.

Пам’ятайте – Стамбул – це не тільки історичні пам’ятки і смачна кухня, це ще й котики!

Стамбульський післясмак гіркаво-солодкий, як свіжозварена кава, що п’ється після примарних сновидінь.

Мій Стамбул кольоровий, смачний і запашний. Істанбул - місто емоцій, а враження залежать виключно від вас!

Символізм стамбульських мостів на Босфорі має різні виміри і залежить виключно від вашої уяви. Незалежно від напрямку, ти їдеш до Стамбула, чи то азійського, чи європейського, але для мене – це завжди шлях повернення до самого себе.

Смак міцної та солодкої кави розмивав і так не чіткі картинки нічних видінь, а її турецький аромат пробуджував підсвідомість, яка малювала образи витончених мінаретів і хвиль Босфору. Починався новий ранок, ще один день не у Стамбулі…